Сказав це, Цзян Сюнь замовк, і голос його став таким тихим, що ледь можна було розчути слова.
Дитина в такому віці мала б бути неслухняною і грайливою, всіляко опираючись походам до школи. Проте Цзян Сюнь чудово розумів: якщо він не піде, то залишиться вдома зовсім один, і нікому буде з ним погратися.
Але ж у школі доведеться зустріти багато інших дітей. А раптом серед них будуть такі ж, як ті, що приходили до будинку тітоньки?
Зіткнувшись із такою складною і суперечливою проблемою, малюк, якому ще не виповнилося й шести років, явно не знав, як думати далі. Він довго мовчав, а потім глухо запитав:
— Мені теж завтра йти?
У вітальні стало так тихо, що було чути лише дихання. Цзян Жань спантеличено чухав потилицю, намагаючись збагнути, чому тітка Цзян Сюня не дозволяла йому ходити в дитячий садок. Двоє дорослих ледь не розплакалися від обурення, але з усіх сил стримувалися, щоб не показати дітям свої важкі почуття.
— Йти, звісно, йти! Жань-Жань уже ходить, не можна ж залишати тебе одного вдома, — Цзян Чжэньсун міцно розтріпав волосся Цзян Сюня. — Дядько сьогодні вже домовився з директором і оформив документи. Завтра Сюнь-Сюнь піде в садок разом із Жань-Жанем. Там можна вивчити стільки цікавого і знайти багато друзів, добре?
Цзян Жань, що присідав поруч, почув це і, піднявши руку, вигукнув:
— Добре-добре! Я наглядатиму за молодшим братом! До того ж, новий портфель, який ми вчора йому купили, нарешті знадобиться.
Цзян Жань своїм вигуком розвіяв напружену атмосферу. Юй Цинхэ посміхнулася, хоч на очах у неї стояли сльози:
— Добре, ми знаємо, що Жань-Жань у нас слухняний, але зараз ми питаємо думку Сюнь-Сюня. Ну що, хочеш піти?
Цзян Сюнь підняв голову і почав повільно роздумувати.
Він не хотів гратися з іншими дітьми. Але якщо в дитячому садку з ним буде старший брат, якщо вони зможуть разом обідати, спати і гратися… мабуть, це мало б бути чудово?
Серце Цзян Сюня сповнилося прихованим очікуванням, і він енергійно кивнув:
— Хочу.
Так питання з дитячим садком було вирішено. Наступний день видався ясним. Сонце, що вже о восьмій ранку припікало по-літньому, заливало небо, на якому не було жодної хмаринки.
Дитячий садок розташовувався неподалік від їхнього житлового комплексу, йти було всього хвилин п’ятнадцять. Цзян Сюнь щільно тулився до спини Цзян Жаня, поки дорослі заводили їх у групу старшого віку. Оскільки до початку занять залишалося зовсім небагато часу, в класі вже сиділо два десятки дітлахів, а кілька малюків, що не хотіли розлучатися з батьками, голосно плакали.
Хтось із найспостережливіших учнів помітив нове обличчя, яке тримав за руку Цзян Жань, і відразу вигукнув:
— Вчителю, вчителю, ми ще не бачили цього учня!
— Це наш новий учень.
Вчителька затрясла бубонцем, привертаючи увагу дітей:
— Це новий хлопчик, Цзян Сюнь. Відсьогодні він стане частиною нашої групи, нашим другом. Цзян Сюнь, чи не міг би ти представитися всім?
Цзян Сюнь стояв біля кафедри, дивлячись на незнайомих однолітків. Внутрішній супротив знову взяв гору. Він опустив голову і мовчки втупився у свої черевики, не відповідаючи вчительці та ігноруючи групу дітей під сценою.
— Гей, гей, Цзян Сюнь! — Цзян Жань смикнув брата за зап’ястя. — Чого ти завмер? Треба ж сказати, представитися — знаєш, що таке самопрезентація?
Цзян Сюнь не хотів розмовляти з іншими, але до Цзян Жаня в нього такої відрази не було. Почувши голос брата, він підняв голову, і його чорно-білі очі безперервно кліпали.
Ще мить тому його вираз обличчя був зухвалим і байдужим, але варто було подивитися на Цзян Жаня, як він одразу став розгубленим.
— Ех, ну добре, здається, доведеться мені.
Цзян Жань, поставивши руки в боки і зітхнувши по-дорослому, представив брата:
— Всім привіт, його звати Цзян Сюнь, він мій молодший брат, і відсьогодні теж буде вчитися в нашій групі.
Як тільки Цзян Жань закінчив, Цзян Сюнь швидко кивнув. Діти, бачачи, що говорить Цзян Жань, дружно зааплодували, і на цьому представлення завершилося.
Цзян Жань спокійно зійшов з кафедри і закинув свій рюкзак у нішу парти. Дитячі столи в садку не стояли рівними рядами — їх зсунули разом, утворюючи великий прямокутник, за яким діти сиділи колом.
Місце Цзян Сюня було поруч із Цзян Жанем. Сівши рівно і розклавши свій новий портфель, він не втримався і потайки поправив рюкзак брата, який ледь не падав.
Життя в садку не змінилося від появи ще одного учня. Вихователі постійно стежили за дітьми, а атмосфера між малечею була досить дружньою.
Після музичного заняття Цзян Сюнь, розглядаючи яскраві картинки в підручнику, набрався сміливості, щоб запитати Цзян Жаня про дещо. Але не встиг він відкрити рота, як з усіх боків вигулькнуло понад десять дітей, які обступили парту Цзян Жаня.
Цзян Сюнь закліпав очима: Звідки їх стільки?
Хоча вони діяли хаотично, діти миттєво вишикувалися в ряд. Вони галасували, як зграя каченят, від чого в голові вже починало гудіти.
— Гей-гей, Цзян Жань, дивись, це шоколадка, яку купив мій дядько, він привіз її з-за кордону — ой, я навіть не знаю, де це за кордоном, але вона така смачна, тримай шматочок!
— Цзян Жань, Цзян Жань, тримай цукерку! Наступного разу, коли будемо грати, хочу бути з тобою в одній команді!
— Скоро ж урок праці, правда? Ми точно будемо складати пташок з паперу, Жань-Жань, ти ж такий майстер, допоможеш мені?
Цзян Сюнь розгублено спостерігав за цією сценою і тихо гукнув брата, але його голос миттєво потонув у галасі — Цзян Жань, здається, нічого не почув.
— …
Цзян Сюнь сидів на стільці поруч, дивлячись, як одна група дітей змінює іншу, і занурився в глибокі роздуми.
Схоже, це зовсім не те життя в садку, яке він собі уявляв вчора ввечері… Невже йому тепер доведеться постійно захищатися від такої кількості людей? Якщо так, то чи можна попросити брата більше не ходити в садок?
Як для п’яти-шестирічної дитини, Цзян Сюнь рідко задумувався над такими глибокими речами, і йому було складно зрозуміти ситуацію.
Сидячи осторонь від натовпу, він подумав, що хоче бути тільки з братом і зовсім не бажає, щоб довкола крутилися оці шумні каченята. Стільки людей, що його самого відтіснили вбік — прямо як у будинку тітоньки, де йому ніколи не давали й слова сказати.
Цзян Сюнь опустив голову, в очах його з’явилася туга.
— Ой, не штовхайтеся, не штовхайтеся!
Цзян Жань, який опинився в самому центрі натовпу, встав і впевнено почав роздавати обіцянки:
— Можна і разом пограти, потім якось домовимося, потім!
Після того як Цзян Жань розрулив ситуацію, діти неохоче розійшлися, постійно озираючись назад. Коли навколо стало порожньо, Цзян Жань поманив Цзян Сюня пальцем:
— Цзян Сюнь, ти щойно мене кликав?
Цзян Сюнь, який сидів на стільці, пригнічений і сумний, підняв голову, і очі його трохи округлилися:
— Брат почув?
Цзян Жань усміхнувся:
— У мене дуже чуткі вуха! Давай, підсунься ближче.
Цзян Сюнь слухняно виконав прохання. Через секунду Цзян Жань поліз у кишеню і поділив навпіл усі цукерки, які щойно отримав, віддавши частину братові.
— Це все тобі.
Цзян Сюнь, тримаючи цукерки, на мить закляк, а потім обережно сховав їх у портфель. Цзян Жань, підперши підборіддя, запитав:
— Ти не їси?
Цзян Сюнь кивнув, а потім похитав головою.
— А? Чому? Тобі не смачно? — Цзян Жань ніяк не міг зрозуміти.
Цзян Сюнь відповів:
— Ні, я просто спочатку покладу їх… Дякую, брате.
Думки дитини насправді були дуже прості. Цзян Сюнь лише відчував, що, хоча ці цукерки теж дав йому Цзян Жань, вони точно не такі смачні, як ті, що він давав вчора… Хай там як, те, що дає брат, треба берегти і ніде не загубити.
Цзян Жань не зрозумів логіки брата, але й не став втручатися.
Галаслива перерва закінчилася, почалося улюблене заняття дітей — урок праці. Втім, після початку уроку в класі не стало значно тихіше.
Декілька вчителів розставили небесно-блакитні парти у два ряди, щоб діти сиділи обличчям одне до одного, і роздали кожному по кілька квадратних аркушів кольорового паперу.
— На сьогоднішньому уроці праці ми вчимося оригамі, будемо складати журавликів, тобто таких пташок, — сказала вчителька, показуючи всім уже готового журавлика, а потім почала пояснювати крок за кроком.
Малеча виявила неабиякий інтерес до творчості, пів уроку вони гомоніли, намагаючись повторити за вчителькою, а решту часу витратили на вільну творчість.
Діти були сповнені енергії, думки їхні постійно стрибали: ледь почавши складати папір, вони вже уявляли себе супергероями, махали паперовими фігурками, вигукуючи щось войовниче, поки їх не втихомирювали вчителі.
Цзян Жаня рольові ігри не цікавили. Він, поклавши голову на парту, склав двох пташок і далі не захотів. Замість цього він взяв папір, що залишився, і почав малювати, при цьому тихо наспівуючи пісеньку.
Порівняно з ним, Цзян Сюнь був надзвичайно тихим. Цзян Жань, закінчивши малюнок, повернувся і побачив, що брат досі вовтузиться з папером. Він присунувся ближче:
— Ти ще не закінчив?
Цзян Сюнь незграбно перебирав кольоровий папір і тихо промовив:
— Я ніколи не складав, вчителька робила все занадто швидко, я не навчився.
— Треба було раніше сказати, я навчу.
Цзян Жань притулився до Цзян Сюня і взяв новий аркуш. Дитячі долоньки були м’якими, пальчики здавалися трохи пухкими, але дуже спритними. Він складав папір і коментував:
— Дивись, ось так, потім отак, і все готово.
Цзян Сюнь дивився, не відриваючи очей, і часто кивав.
Не встиг він доскладати пташку, як за їхніми спинами почувся дитячий голосок:
— Цзян Жань, склади і мені теж!
Цзян Жань навіть не озирнувся:
— Ой, я не маю часу.
Цзян Сюнь повернув голову і побачив незнайомого хлопчика, якого брат раніше не представляв.
— Тоді не роби йому, зроби мені, у тебе ж з’явиться час, — хлопчик протиснувся вперед, намагаючись відштовхнути Цзян Сюня.
Цзян Сюнь стиснув губи.
Він здавався слабким, але від такого грубого поштовху не впав зі стільця, хоча й захитався, виглядаючи досить жалюгідно.
Вони галасували не дуже голосно, тому вчителі поки не звертали уваги. Хлопчик, спробувавши кілька разів силоміць відштовхнути суперника і зрозумівши, що не виходить, розлютився:
— Гей, ти хто такий? Відійди геть!
http://bllate.org/book/31369/3824868
Готово:
