Цю Ян знала, що старше покоління розносить новини з неймовірною швидкістю, але цього разу все одно трохи здивувалася: як можна було спрацювати швидше за ракету?
Минуло хоч дві хвилини? Над головою Цю Ян немов з'явився чималий знак питання.
Однак вона анітрохи не показала своїх думок, її обличчя залишалося абсолютно непроникним. Лише на мить затримавши кроки, вона рушила далі.
І нічого не відповіла на запитання Сяо Шэнь.
Куточки губ Шэнь Нинжо повільно опустилися. Вона явно не очікувала, що Цю Ян ось так просто її проігнорує.
Втім, це не стало для неї повною несподіванкою чи приводом для роздратування.
Подумавши про це, Шэнь Нинжо наздогнала Цю Ян і пішла в тій самій манері, тримаючись із нею в ногу, так що їхні плечі розділяла відстань у два кулаки.
Вони йшли дещо повільно, і поступово відстань між ними та рештою групи збільшувалася.
В аеропорту лунав жіночий голос із гучномовця, який сповіщав про прибуття рейсів.
Дихання Цю Ян було рівним і спокійним, вона не звертала на Шэнь Нинжо жодної уваги і дивилася тільки перед собою.
Вона знала, що на світі існують люди, здатні першими йти на контакт — наприклад, ота сама Сяо Шэнь, яка, почувши про те, що вона теж нібито «любить» старих чоловіків, тепер чекала на свою «однодумицю».
Або як Тао Сысянь.
Цю Ян згадала їхню першу зустріч із Тао Сысянь.
Тоді вона випивала в барі, до неї чіплявся якийсь хлопець, вимагаючи акаунт у соцмережах. Відбитися від нього ніяк не виходило, і випадкова перехожа Тао Сысянь, побачивши це, прийшла їй на допомогу.
Це теж був прояв ініціативи.
Погляд Цю Ян потьмянів.
Коли ж нарешті зникне ця звичка згадувати колишню за кожної нагоди?
Вона не знала.
Навіть під час романтичних стосунків вона не була такою схильною до спогадів, а тепер, після розриву, ці картини немов самі спливали в пам'яті.
Кожне слово, кожен погляд, кожна розмова відчувалися як гостро лезо, що завдавало нових болючих поранень і змушувало кровоточити ще сильніше.
Чи справді шість років здатні стерти з пам'яті абсолютно все?
Цю Ян мимоволі замислилася.
Невдовзі вони дійшли до багажної стрічки. Цю Ян із байдужим поглядом зупинилася просто перед транспортером.
Вона стояла на краю натовпу, вуха вловлювали безліч різних звуків — усі навперебій про щось базікали, проте вона не сприймала жодного слова.
Хвилин за дві на стрічку почали випадати валізи, а гід нагадував туристам бути уважними, щоб випадково не забрати чужі речі.
Дядьки й тітки у відповідь щось загули й пильно вишукували власний багаж, не припиняючи при цьому весело балакати з сяючими обличчями.
Цю Ян не могла посміхнутися, хоча всього тиждень тому й сама виглядала точно так само.
Вона мовчки чекала на свою валізу.
Багаж був куплений нещодавно і вирізнявся вкрай помітним кольором — кислотно-зеленим.
Щойно сумка виїхала ближче до неї, її обличчя трохи пожвавилося. Вона підійшла і потягнула цей помітний чемодан до себе.
Зелений — гарний колір, але тепер він набув іще одного, всім добре відомого підтексту, хоча туристична агенція навряд чи роздавала зелені капелюхи.
Купуючи таку валізу, Цю Ян переслідувала лише одну мету — змусити себе остаточно прокинутися.
Це Тао Сысянь зрадила її, а не вона завинила перед Тао Сысянь.
І в краху їхніх стосунків винна виключно Тао Сысянь.
Цю Ян міцніше стисла ручку валізи.
Дехто з групи ще не забрав свій багаж, але ті, хто вже отримав його, чемно відступили назад, звільняючи прохід для інших, щоб уникнути товплячки.
Цю Ян не стала винятком і перемістилася до самого краю натовпу, завдяки чому відстань між нею та Сяо Шэнь знову трохи збільшилася.
І це чудово: їй зовсім не потрібні ніякі «однодумиці», і в Сичэн вона приїхала лише для того, щоб поставити остаточну крапку.
У цей момент телефон знову завібрував — то Мяо И відповіла на її повідомлення.
Мяо И: [Гарно відпочити!]
Одразу після цього Мяо И надіслала коротке відео.
На відео спав на гамаку кіт. Помітивши, що його знімають, він трохи поворушився і знову заплющив очі, занурившись у сон.
Увага Цю Ян трохи переключилася, і в очах нарешті з'явилася легка, ледь помітна усмішка, хоча через низько опубліковані поля капелюха цього ніхто не міг помітити.
Це був її власний кіт.
Більшість людей, спілкуючись зі своїми улюбленцями, мимоволі випромінюють особливу, притаманну лише їм ніжність.
Мяо И написала знову: [Відривайся на повну, а за Пинцзы не хвилюйся, я про нього подбаю.]
Кота звали Пинцзы, а кличку вигадала Тао Сысянь.
Думки Цю Ян знову повернулися до Тао Сысянь. Вона перевела погляд на повідомлення від Мяо И, її пальці на мить завмерли над екраном, після чого вона відписала: [Добре, дякую.]
Хоч би там що, а кіт тут був ні при чому.
Щойно вона відповіла і прибрала телефон, як перед її очима з'явилася ще одна кислотно-зелена ваза, а також чорні обтислі штани та черевики-мартінси.
Це була Сяо Шэнь.
Цю Ян повільно підняла голову і, зустрівшись поглядом із Сяо Шэнь, помітила, як та ледь помітно повела плечем: [Ти переплутала.]
[Оця валіза — моя.]
Цю Ян: «...»
[На моїй є наліпка.] Голос Шэнь Нинжо звучав ліниво і втомлено. Вона трохи зрушила вгору свій червоний капелюх, повністю відкривши гладенький лоб, і кивнула на валізу поруч із Цю Ян: [Дивись, хіба зверху немає наліпки з котиком?]
Мандаринський діалект Сяо Шэнь був бездоганним, проте в кінці фрази в її голосі вловлювалася легка нотка задерикуватості, що видавала внутрішній задоволений настрій.
Вії Цю Ян третнули, вона злегка повернула голову і опустила погляд униз.
І справді, на самісінькому верху валізи красувалася наліпка з кумедним котячим емодзі.
Думки Цю Ян зараз були далеко від реальності, тож на подібні дрібниці вона зовсім не звернула уваги.
Насправді ці дві валізи не були абсолютно однаковими, проте виглядали неймовірно схожими.
Цю Ян ніяк не очікувала, що їхні валізи, подібно до того безглуздого виправдання про любов до старих чоловіків, виявляться настільки схожими з речами Сяо Шэнь.
— Вибачте, — вимовила Цю Ян. Промовчати далі було б уже верхом нечемності, тим паче що вона й так уже проігнорувала дівчину раніше.
— Нічого страшного, — Шэнь Нинжо трохи подалася вперед, забираючи свій багаж, після чого випросталася і додала лише два слова: [Який збіг.]Они были практически одного роста, но Цю Ян слегка опустила голову, а поля шляпы надвинула пониже.
Шэнь Нинжо сейчас видела лишь слегка заостренный подбородок Цю Ян.
Цю Ян сжала ручку своего чемодана и коротко отозвалась:
— Угу.
Череда из двух совпадений подряд сбила её с толку. Она была совершенно уверена, что раньше не встречала эту Сяо Шэнь. Да и даже если бы встречала, такую череду случайностей можно было объяснить лишь какими-то высшими силами.
Гиды начали собирать группу для выхода:
— Друзья, берите свой багаж, наш автобус уже ждет. Теперь следуйте за мной…
Сначала самолет, затем автобус — и только так можно было добраться до цели.
Сичэн был туристическим городом, известным на всю страну. Туристическая индустрия здесь была развита всесторонне, и ежегодный поток гостей был огромен. Планировка города была продумана до мелочей. Сейчас, в начале марта, в пору ранней весны, цветы и деревья вдоль дорог походили на приветливых администраторов у входа в ресторан — казалось, они готовы каждому встречному крикнуть: Добро пожаловать!
Цю Ян убрала багаж и поднялась в автобус. В салоне, включая место водителя, было двадцать два кресла: слева два ряда сдвоенных мест, справа — один ряд одинарных. Цю Ян зашла последней. Окинув салон взглядом, она обнаружила, что для неё осталось только одно подходящее одиночное место. Однако прямо перед этим креслом сидела Сяо Шэнь, а на соседних местах вдоль прохода расположились тетушки Чжао Минфэнь и У Сяоцюн.
Ощущая необъяснимую тревогу, словно она угодила в логово хищников, Цю Ян прошла к своему месту, села и немного приоткрыла окно. Солнце сегодня припекало сильнее, чем когда они только прилетели, поэтому она потянула за край шторки, чтобы немного прикрыться.
Двое гидов с улыбками поднялись в автобус. Один сел на переднее сиденье рядом с водителем, а второй остался стоять, взяв в руки микрофон; рядом он установил колонку.
Цю Ян слегка нахмурилась. Она как раз раздумывала, не надеть ли наушники с шумоподавлением, чтобы побыть в тишине, но гид с микрофоном уже расплылся в ослепительной улыбке:
— Наш автобус отправился в путь, сейчас мы направляемся к гостевому дому. Прежде всего, позвольте официально представиться: меня зовут Цзинь Юань, дяди и тети могут называть меня Сяо Цзинь…
Он осекся:
— Ой, простите, ошибся. Тут есть и двое моих ровесников, но можете называть меня Сяо Цзинь…
Автобус катился по дороге, голос Цзинь Юаня вырывался наружу через открытое окно и смешивался с ветром. Цю Ян, разморенная солнечными лучами, которые то и дело падали ей на лицо, почувствовала, что её клонит в сон. Она просто сильнее надвинула шляпу и надела наушники.
Аэропорт Сичэна располагался в пригороде, на некотором расстоянии от центра города. Автобус продолжал свой путь, и только когда Цзинь Юань закончил рассказ о достопримечательностях Сичэна и организационных моментах поездки, он наконец сел на свое место. В салоне наконец воцарилась тишина, и Цю Ян облегченно вздохнула.
Раньше она никогда не ездила в составе туристических групп, видела подобные сцены лишь в сериалах. И теперь, испытав это на собственном опыте, она подумала, что лучше бы отправилась в путь одна. Гиды зарабатывают на жизнь болтовней, но этого было слишком много. Цю Ян потерла переносицу, поудобнее устроилась в кресле и снова попыталась уснуть.
Когда автобус прибыл к гостевому дому, Цю Ян так и не удалось поспать.
Пассажиры начали выходить, и тетушки снова оживились. Цю Ян хотела держаться подальше от толпы, оставаясь невидимкой, и планировала выйти самой последней. Но Чжао Минфэнь не дала ей такого шанса. Стоило той подняться со своего места, как она тут же схватила Цю Ян за запястье и, всё с той же пылкой интонацией, проговорила:
— Сяо Цю, пойдем, выходим.
Цю Ян: …
Ладно.
Она с обреченным вздохом поднялась.
Забрав багаж, Цзинь Юань пересчитал людей и повел всех в холл гостевого дома. Двадцать человек — это действительно немало, а с чемоданами и кучей сумок все сбились в тесную кучу.
— Сяо Цю. — Было очевидно, что Чжао Минфэнь до сих пор не могла отойти от шока из-за того, что Цю Ян нравятся мужчины постарше. Её выражение лица стало сложным. — Я всё еще не понимаю нынешнюю молодежную моду.
— Мин Фэнь, ты просто не понимаешь. Молодежь сейчас говорит, что возраст — не помеха, — У Сяоцюн стояла рядом, видимо, придя к какому-то выводу. — Я только что спросила Сяо Шэнь, чего она ждет от жизни, а она ответила: мол, главное, чтобы человек был постарше, да чтобы не мылся.
— Разве это не фраза из какого-то сериала?
— Ну, тот Су Дацян из сериала, по-моему, и то был не такой уж старый.
— И то верно.
Цю Ян слушала их перепалку, похожую на выступление артистов комедийного жанра, и на её губах невольно промелькнула улыбка, которую она, впрочем, тут же подавила. Она бросила взгляд по сторонам и увидела, что Сяо Шэнь болтает с другими тетушками. Цю Ян моргнула, и та, словно почувствовав её взгляд, обернулась.
Цю Ян была поймана с поличным, но не стала проявлять растерянности. Сохраняя спокойное выражение лица, она перевела взгляд в другую сторону.
Как раз в это время гид начал раздавать карточки от номеров. Цю Ян заранее предупредила Цзинь Юаня, что ей нужен одноместный номер с большой кроватью. Вокруг были сплошь незнакомцы, и она не хотела ни с кем делить комнату. Получив ключ, каждый отправился к себе.
Гул колесиков чемоданов по полу слился в шум. Цю Ян с безразличным видом дошла до своей двери. Вставила карточку, открыла дверь.
Только она собралась войти, как позади раздался женский голос:
— Эй.
Цю Ян была довольно чувствительна к звукам, поэтому даже по одному этому слогу сразу поняла, кому он принадлежит. Она не хотела обращать внимания на Сяо Шэнь и уже собиралась шагнуть в комнату.
— Чего это ты на меня подглядывала? — Шэнь Нинжо прочистила горло и намеренно спросила об этом. Сказав это, она приблизилась к Цю Ян, прислонилась спиной к стене и, наклонив голову, посмотрела на профиль девушки.
Шэнь Нинжо уже сняла свою красную шапочку, и её выдающаяся внешность стала ещё заметнее. Черты её лица были яркими, с легким оттенком дерзости. Густые волосы, уложенные мягкими волнами, напоминали стиль гонконгских кинозвезд прошлого века.
Короче говоря, эта женщина была очень красива.
Но Цю Ян уловила в воздухе нотку опасности — женщина была слишком уж инициативной. Цю Ян поджала губы, глядя на безупречное лицо собеседницы, и негромко, но веско произнесла:
— Ты что, пытаешься меня подцепить?
http://bllate.org/book/30485/3716282
Готово:
