Зимовий Гонконг тільки-но вступив у новий рік. На вулицях поспішали перехожі, галасливі й метушливі, наче мурахи, що суцільним потоком біжать повз.
На нерухомому великому екрані комерційної вулиці транслювали ранкові новини. Гудки автомобілів та гамір натовпу заглушали голос диктора, проте двоє чи троє байдужих усе ж зупинилися подивитися.
Згідно з повідомленням, колишній кіноімператор Лу Юсин сьогодні вранці був знайдений мертвим у власному будинку. Повідомляється, що після переходу за лаштунки його кар’єра зазнавала постійних невдач, а через скандали з кількома артистами лунають підозри, що він звів рахунки з життям через важкі життєві обставини. У його помешканні всі предмети побуту виявилися парними, що вказує на можливе спільне проживання з кимось...
Приватна вулиця за п'ять кілометрів звідси на той момент уже була щільно оточена поліцейськими машинами та репортерами.
Перед тією похмурою віллою натягли обмежувальну стрічку, а поліцейські у формі снували туди-сюди. Репортери штовхалися за жовтою лінією, а спалахи камер не припиняючись били по стражах порядку та тому, що відбувалося у вікнах.
— Пане офіцере! Дозвольте нам увійти подивитися!
— Що зараз всередині коїться? Лу Юсин справді наклав на себе руки через нещасливе кохання? Чи пов'язана ця справа з...
— Ой-ой! Не тисніть, не тисніть!
Натовп стримували поліцейські, що охороняли порядок. Ця сцена була такою ж галасливою, як і в часи пікової популярності Лу Юсина кілька років тому.
Поліцейський, який керував групою, вже ледь не божеволів від криків репортерів ззовні. З досадою знявши фуражку, він погладив свою лису голову.
— Хіба цей хлопець не вийшов із тиражу? Чому журналісти й досі бігають сюди хайпанути, от же...
Упрівши руки в боки, він став у дверях, гучно грюкнув ними й повернувся до спальні, де сталася трагедія.
— Що там? — роздратовано спитав лисий.
Якийсь поліцейський перелякано вбіг із подвір'я вілли. Молодик весь обливався пототом, а його вбрані в гумові рукавички руки нервово стискалися одна в одну.
— Сіре, — випалив він так, ніби зустрів привида, — результати аналізів, які ми щойно зробили... кров на цьому ліжку належить двом людям.
— Двом людям? — очі лисого поліцейського витріщилися, як у жаби. — Ти нічого не переплутав?
Він у три кроки підскочив до ліжка. Колишній надзвичайно славетний кіноімператор тихо лежав на боці у темному халаті.
Обличчя Лу Юсина здавалося ще більш різким і незграбним, ніж на екрані, а куточки його глибоких очей трохи підіймалися вгору. Виразні риси обличчя, тонкі губи й брови мечем — якби не бліда шкіра та впалі щоки, він більше нагадував би людину, яка міцно спить.
Лисий підійшов трохи ближче й помітив на його злегка зігнутому лівому зап'ястку жахливу рану. Кров стікала по м'язах руки на біле простирадло, залишаючи величезну червону пляму, і вся спальня була просякнута невідступним запахом заліза.
Хоч лисий і поводився дещо легкоковажно, він прослужив у поліції понад двадцять років і мав чималий досвід. Така дивна поза для самогубства і безладні зморшки на ліжку немов цвях різко ввімкнулися в його свідомість.
Поза Лу Юсина виглядала так, ніби він обіймав когось у своїх обіймах.
Самогубство через нещасливе кохання?
— Тоді де ж інший покійник?
Без жодної причини, немов крижану воду вилили на голову, лисий здригнувся. У паніці він жестом покликав підлеглого: — Сфотографуй, зніми все ліжко цілком.
Підлеглий не знав, що той задумав, але все ж тремтячи виконав наказ.
Холодний спалах яскравого світла зробив і без того безкровне обличчя Лу Юсина ще блідішим. Біле світло супроводжувалося дзвінким клацанням затвора й зникало в одну мить.
Серед суцільної темряви спалахнуло біле світло, і першим прокинулося відчуття болю.
Лу Юсин відчув, ніби всю кров із його тіла випили до краплі, а біль у лівому зап'ястку розлився аж до самого серця. Переживши немовби довгий і жахливий кошмар, він прокинувся, коли в темряві різко блиснуло біле світло.
Дзелень-дзелень, дзелень-дзелень.
Він ще не встиг звикнути до світла, що несподівано хлинуло в очі, як почув знайомий телефонний дзвінок серед суцільного хаосу. Цей звук він не чув уже багато років. У студентські роки таким був дзвінок міського телефона в кімнаті.
Але ж за всіма законами він мав би померти — померти у тій великій і безлюдній віллі, маючи під рукою недописаний сценарій.
Проте, розплющивши очі, він побачив перед собою зовсім не лікарню і вже тим паче не власну віллу.
На стелі виднілися плями від води — це була маленька квартира, яку він винаймав за межами університету в студентські роки.
Дзелень-дзелень, дзелень-дзелень.
Лу Юсин з працею поворушив кінцівками, рука ковзнула по м'яких простирадлах, і в серце вп'явся гострий біль. Повернувши очі, у світлі вечірного сонця він побачив на тумбочці телефон, а його реальний, різкий дзвінок лунав у маленькій спальні.
http://bllate.org/book/32530/3973588
Готово:
