×
⚠️ Внимание! Если вы оплатили через Payoneer, получили на почту второе уведомление о доставке средств по инвойсу, но баланс на сайте не пополнился — пожалуйста, напишите мне в ЛС. Сейчас уведомления об успешном поступлении средств до нас не доходят.
💳 Написать мне в ЛС ↗
Важно: обращайтесь после получения именно второго письма — о доставке средств, а не первого подтверждения оплаты.

Готовый перевод Journey to the West: Reborn as a Beast / Путешествие на Запад: Золотой орел в объятиях Короля обезьян: Глава 11

(Ctrl + влево) Предыдущая глава   |    Оглавление    |   Следующая глава (Ctrl + вправо)

Сказав слова прощання, я обернувся і крок за кроком поплентався вперед. Минуло близько хвилини, а я пройшов метрів… п'ять.

Я озирнувся на Сунь Укуна, який усе ще стояр на колишньому місці:

— Ей, ти що, справді мене не затримаєш?

Його вираз обличчя був вельми складним, трохи похмурим, і раптом він сказав:

— Я зривався не на тебе.

Я отерпів:

— Не на мене? — А потім мене осінило: — Невже на це моє обличчя?

Він нічого не відповів, але з моєю кмітливістю я, звісно, вже зрозумів його натяк.

Принц Цзиньчи був відомим на всі три світи гультяєм. Хоча я й не знав точно, кого саме він встиг розбестити, принаймні нинішній співрозмовник явно належав до їхнього числа. Той розбещений погляд, яким я щойно намагався розважити Хунхайэра в будинку Короля-Бика, мабуть, пробудив у ньому якісь не надто приємні спогади. До того ж цей «постраждалий» доводився йому молодшим родичем, тож його невдоволення було цілком природним.

Збагнувши суть справи, я миттєво відчув полегшення. Головне, щоб він не гидував мною, а на роль довгострокового джерела хліба я розраховував саме через нього.

У три стрибки підбігши до нього, я серйозно сказав:

— Сунь Укун, те, що я казав щойно — правда, я просто пожартував з Хунхайэром.

Потім я розвів руки в боки:

— Кажу ще раз: у нас із Принцем Цзиньчи абсолютно різні смаки. Мені ніколи не подобатимуться чоловіки, і тим паче я б не став чіплятися до них, навіть якби якийсь чоловік був красивим не менше за Чан'е.

Його очі звузилися, на обличчі нарешті зник крижаний вираз, і він насмішкувато кинув:

— Чан'е хіба красуня?

Хіба Чан'е не красуня? Я здивувався:

— Ти що, бачив Чан'е?

Він проігнорував мене і, повернувшись, рушив далі вниз схилом гори. Я ошелешено дивився йому в спину.

Пройшовши кілька кроків, він зупинився:

— Ти збираєшся йти за мною чи ні? Чекаєш, поки мій старший брат прийде розібратися з тим, хто наважився домагатися його сина?

Я поспіхом зашагав слідом за ним. Зробивши два кроки, я ледь стримав усмішку: натуру мого годувальника було так легко розгадати!

Мабуть, помітивши краєм ока мій усміхнений вираз, він пирхнув:

— Виглядаєш вкрай безглуздо, коли посміхаєшся.

Я байдуже прибрав усмішку:

— Навіщо чоловікові бути надто вродливим?

— А Хунхайэр — гарний чи ні?

— Ой, та чого ти знову за своє?

— Та й ота лисиця теж непогано складена. Мені здається, тобі дуже подобалося з ним базікати.

— Слухай, та у тебе це назавжди…

Посперечавшись трохи, я згадав той момент безвиході у глибині душі:

— Скажи, ти щойно справді не хотів брати мене назад на Гору Цветов и Плодов?

Він раптом насупився на мене:

— А ти щойно справді збирався пошукати інше місце, де можна поживитися за чужий рахунок?

Я моргнув і не втримався від сміху:

— Я ж бо зібрався об'їсти тебе на Горі Цветов и Плодов до нитки, і не думай мене проганяти!

Він підняв брови:

— Зізнайся, ти ж боявся трохи хоч на мить?

— Ну… — Хоча зізнаватися не хотілося, я все ж трохи кивнув. — Сам знаєш, я по суті безпритульний дух, до того ж зайняв тіло Принця Цзиньчи, що має таке гучне походження. Якби хтось розкусив мене, добра б не чекати.

Я поплескав його по плечу й з усмішкою додав:

— Чесно кажучи, я вважаю, що ти непоганий хлопець. До мене ставишся добре, і душа в тебе широка. Ти єдина людина у світі, яка знає, що насправді я — не Принц Цзиньчи, тож у мене виникло щось на кшталт… прихильності пташеняти. У цьому місці тільки ти й є моїм по-справжньому близьким. Якщо ти й справді втомишся від мене і захочеш вигнати, я геть не уявлятиму, що робити.

Це було сказано від щирого серця, і Сунь Укун мав би хоч трохи розчулитися, чи не так?

Однак цей хлопець навіть не відреагував належним чином, а лише кинув:

— Скоро стемніє, ворушися.

Я наздогнав його двома кроками:

— Та гаразд, гаразд. Б'ємося об заклад, ти насправді теж не хочеш мене проганяти.

Він скоса глянув на мене:

— Не хочу? — У його голосі звучало чисте знецінення.

Я посміхнувся:

— Думаєш, я не помітив? На всій Горі Цветов и Плодов, окрім мене, з тобою взагалі ніхто не грається.

Він розгублено подивився на мене і нічого не відповів.

Я зітхнув:

— Вони не граються з тобою, бо ти не такий, як вони.

Він криво посміхнувся і хмикнув:

— Точно, я від них відрізняюся.

Легкий вітерець сколихнув пасма волосся на його лобі, оголивши мужні брови:

— Я народжений і вирощений самою природи, ніхто й гадки не має, хто я такий, навіть я сам. Вони хоч і прості гірські мавпи та духи, та все ж кращі за такого безрідного, як я…

Я обійняв його за плечі й голосно сказав:

— Яку ж дурницю ти мелеш?! Ти відрізняєшся від них лише тим, що набагато кращий і талановитіший за кожного з них. У тебе не відняти ні зовнішності, ні вправності, їм за тобою не угнатися. Вони не граються з тобою, бо знають про прірву між вами, тому й звели тебе на п'єдестал, вважаючи божеством Гори Цветов и Плодов.

Зробивши коротку паузу, я з досадою промовив:

— Чорт забирай, як я раніше не помічав, що під твоєю зарозумілою зовнішністю ховається комплекс неповноцінності?

Він здивовано поглянув на мене, явно не до кінця зрозумівши. А я продовжив:

— Твоє походження — річ темна, я в цьому не розбираюся і права голосу не маю. Але героїв ніколи не суджу за походженням, перейматися через таке немає жодного сенсу.

Рука, що лежала на його плечі, трохи сильніше стиснула його, і я підсунув голову ближче:

— А тепер повернемося до головного: з тієї причини, про яку я говорив щойно, тобі просто духу не вистачить вигнати мене з Гори Цветов и Плодов.

Він скинув мою руку зі свого плеча і злим голосом кинув:

— Не збираюся я тебе виганяти, стільки зайвих слів розвів! — Кроки його прискорилися, і він знову вирвався вперед.

Ох, цей хлопець хорош у всьому, крім уміння говорити приємні речі.

Коли ми повернулися на Гору Цветов и Плодов, уже зовсім стемніло.

Сунь Укун сказав мені:

— Іди відпочивай, а я маю ще дещо обговорити з генералами Бенба. — І він пішов у своїх справах.

Я глянув на небо: зараз мабуть годин вісім вечора, ну справжній трудоголік.

Похитавши головою, я повернувся до своєї кімнати, скинув взуття і гепнувся на ліжко. Цілий день крутитися: дорога, пиятика, страх бути викритим як самозванець, а наприкінці ще й ледь не залишитися без даху над головою через власні дурощі — і при цьому на ніч отримати тепле ліжко для сна... яке ж це щастя!

З-під подушки визирала якась дрібничка. Я витягнув її і на мить завмер: це був той самий лист, який земний божественний старець передав мені пів місяця тому через інших. Оскільки я не розумів ієрогліфів, повернувшись, я просто засунув його під подушку і геть про нього забув.

Сівши на ліжку, я розгорнув листа і втупився у незнайомі знаки, схожі на малий шрифт чжуаньшу. Подумавши трохи, я вирішив: Сунь Укун зайнятий справами, а на Горі Цветов и Плодов, окрім нього, грамотним здавався лише Гогуо. Чому б не попросити його допомогти розібратися?

Добравшись до кам'яної печери, де жив Гогуо, я побачив, що на ньому вдягнена лише тонка легка сорочка, схожа на піжаму.

Я трохи зніяковів:

— Ти вже збираєшся спати?

Він похитав головою і з усмішкою запросив мене всередину:

— Та ні. Що, весілля у Короля-Бика видалося веселим?

Я сів на кам'яний табурет:

— Та таке… Народу багато, галасливо, от тільки вино не таке смачне, як на нашій Горі Цветов и Плодов.

Він скривив губи в посмішці:

— Нашій Горі Цветов и Плодов?

Я завмер, а потім незграбно пояснив:

— Я надто звик тут жити і поступово почав вважати це місце своїм домом.

Він підняв зі столу чайник, налив чашку чаю і простягнув мені. Я квапливо потягнувся за нею, і коли мої пальці торкнулися його долоні, він легенько поворушив пальцями, злегка лоскочучи мою долоню. Моя рука здригнулася, я ледь не впустив чашку на підлогу і ошелешено витріщився на двозначно усміхненого демона-красеня навпроти.

— Ти… що робиш?

Гогуо забрав руку, підперши гостре підборіддя тильним боком долоні. Його прекрасні очі випромінювали чари і звабу.

— А що я, на твою думку, роблю? Відтоді, як ти востаннє виліз із мого ліжка, минуло майже пів року. Ти хіба зовсім за мною не сумував?

Очі застелило темними плямами. Я безпорадно сказав:

— Я ж казав тобі раніше: я нічого не пам'ятаю з минулого, і я вже казав, що тепер чоловіками не цікавлюся.

Гогуо схилив голову, дивлячись на мене:

— То чого ж ти припхався до мене в кімнату серед ночі?

Я витяг із пазухи лист і простягнув йому:

— Після втрати пам'яті я разумуюся в грамоті, тож хотів попросити тебе прочитати цього листа.

Він узяв конверт, розпечатав, бігло глянув на вміст і глузливо подивився на мене:

— Ти справді забув грамоту, чи просто прийшов подразнити мене?

Я спантеличено запитав:

— Що ти маєш на увазі?

Схоже, зрозумівши, що я не брешу, він кинув листа назад мені:

— Це тобі Король Демонов Хаоса написав. Хоче, щоб ти швидше повернувся до нього.

Я німо глянув на крихітне зображення лілії наприкінці листа. Виходить, це любовне послання?

До Короля Демонов Хаоса — цього симпатичного напівкровку, якого я бачив лише раз у житті — я відчував якісь невимовні почуття. Його самотня постать у день поразки від Сунь Укуна, коли він залишав Гору Цветов и Плодов, чомусь щоразу викликала тяжкий осад на душі. Поглянувши на Гогуо, я припустив, що судячи з його тону, він повинен дещо знати про стосунки між Королем Демонов Хаоса і Цзиньчи.

— Ми з Королем Демонов Хаоса… я довго був з ним разом?

— Точно не скажу, але років сто напевно.

— Я тоді дуже любив його?

— Звідки ж мені знати.

— Ем… так що ти взагалі знаєш?

Гогуо грався пасмом свого чорного волосся:

— Король Демонов Хаоса шалено любив тебе. Він був царем, але заради тебе навіть розпустив весь гарем. Про це знало все Царство Аолай.

Виходить, цей важкий осад у моєму серці — не що інше, як почуття провини Принця Цзиньчи перед такою відданістю? Тьху, ну й пояснення, просто цитати з якогось дешевого роману!

Гогуо раптом подався вперед і дмухнув мені у вухо. Мене всього пересмикнуло, я повернув голову до обличчя, що опинилося за крок від мого:

— Якщо я не помиляюся, ти ж насправді любиш свого великого царя, еге ж?

Двозначна атмосфера в кімнаті миттєво розвіялася. Він відсунувся назад на своє місце і вже невдоволено промовив:

— І ти казав, що втратив пам'ять? Хіба ти не все пам'ятаєш?

Я розгубився:

— Я й раніше це знав?

На його обличчі проступила гіркота і прихована образа:

— Якби ти не знав, хіба став би чіплятися до такого простого деревного духа, як я?

Мені стало ще менше зрозуміло. Він, мабуть, відчув, що занадто оголив емоції, бо кинув на мене погляд і додав:

— Байдуже, чи справді ти втратив пам'ять, чи прикидаєшся. Раз не хочеш ворушити минуле, будемо вважати, нічого й не було.

Я поспішно запротестував:

— Я справді втратив пам'ять, усе це для мене новина, а про твою симпатію до великого царя я здогадався сам.

Почувши другу половину фрази, його зіниці помітно звузилися, а на губах з'явилася самоіронічна усмішка:

— Будь-хто міг здогадатися, що я люблю його. Лише він один цього не помічає.

Я безпорадно зітхнув:

— Ваш великий цар — людина з надто простим мисленням, як він міг таке помітити.

Гогуо подивився на мене, губи його ворухнулися, та він нічого не сказав.

Тоді я запитав знову:

— А що ти мав на увазі, коли сказав, що я чіплявся до тебе, бо знав про твої почуття до Сунь Укуна?

Гогуо скривився:

— Про твої стосунки з великим царем я вже розповідав тобі раніше. Ти вважав великого царя своєю власністю, а я, нікчемний деревний дух, посмів націлитися на людину самого славного Принця Цзиньчи — звісно, на мене чекала б жорстока розплата.

Я знову заплутався:

— Я що, раніше любив Сунь Укуна?

Гогуо вирячився на мене:

— Любив? Хіба так поводяться з тим, кого люблять?

І то правда. Зв'язати когось і зґвалтувати — геть не схоже на вчинок людини, яка кохає. Тоді те, про що казав Гогуо, напевно було витвором хворобливої однієї жаги володіння Принця Цзиньчи. До того ж, до появи у світі смертних Принц Цзиньчи вже мав когось, кого гаряче кохав, і, здається, той навіть був суперником у коханні його сестрі.

— Гогуо, ти знаєш, чи був у мене колись коханий?

— Хіба ти здатний когось кохати?

Так і знав, що питати марно.

— Ну гаразд, насправді тобі так не подобаюся я, тож міг і не прикидатися доброзичливим, це ж так втомлено.

Гогуо закотив очі замість відповіді.

У наступні дні я не раз пошкодував про те, що кинув ту фразу Гогуо на прощання. Інакше він би зараз не вдавав, що не помічає мене. Інші мавпи та демони на Горі Цветов и Плодов і так ставилися до мене байдуже, і окрім Сунь Укуна, лише Гогуо міг скласти мені компанію для балачок. Тепер же цей єдиний деревний дух остаточно відмовився зі мною спілкуватися, тож мені нічого не залишалося, як щодня плутатися під ногами… тобто слідувати за Сунь Укуном. Інакше я б просто знудився на смерть…

Сам Сунь Укун до такого мого хвоста ставився цілком спокійно: коли мав вільну хвилину, міг перекинутися зі мною кількома словами, а коли був зайнятий — поводився так, ніби мене взагалі не існує.

http://bllate.org/book/40089/5086612

(Ctrl + влево) Предыдущая глава   |    Оглавление    |   Следующая глава (Ctrl + вправо)

Обсуждение главы:

Еще никто не написал комментариев...
Чтобы оставлять комментарии Войдите или Зарегистрируйтесь

Инструменты
Настройки

Готово:

100.00% КП = 1.0

Скачать как .txt файл
Скачать как .fb2 файл
Скачать как .docx файл
Скачать как .pdf файл
Ссылка на эту страницу
Оглавление перевода
Интерфейс перевода