Пополудні стояла страшенна спека. Окинувши поглядом околиці, здавалося, ніби на розпеченому асфальті можна помітити хвилі нестерпного марева. Спина Ши Юя вкрилася шаром липкого поту, тож він обрав у кав'ярні затінене місце й сів.
— Вибач, я запізнився.
Невдовзі біля Ши Юя пролунав низький, оксамитовий голос.
Коли чоловік навпроти зняв сонцезахисні окуляри, Ши Юй широко розплющив очі й ледь не подавився власною слиною.
— Давно не бачилися.
Вираз обличчя Жань Чжицюя анітрощів не змінився, здавалося, все було під його контролем.
— Що ти хочеш випити? — він підсунув меню ближче до Ши Юя.
Ши Юй на мить завагався, але все ж узяв його. Він удав, що зацікавлено вивчає асортимент напоїв, і врешті-решт бездумно тицьнув пальцем у перший-ліпший рядок:
— Нехай буде це.
У цей час у кав'ярні сидіяли лише кілька випадкових відвідувачів. Хоча в залі лунала розслаблююча фонова музика, на серці у Ши Юя від цього анітрощів не полегшало.
Якби він заздалегідь знав, що його напарником на побачення наосліп виявиться Жань Чжицюй, то ні за що б не погодився.
Жань Чжицюй покликав офіціантку, передав їй меню, перекинувся з нею кількома тихими фразами й обернувся. Склавши руки на грудях, він не зводив із Ши Юя пильного погляду.
— Давно не бачилися.
Ши Юй отерпів, а потім, опустивши погляд, тихо промовив:
— І справді, давно.
Спогади про Хуайлинь були надійно сховані Ши Юем на довгі роки, але зараз, побачивши Жань Чжицюя, вони ринули назад, немов хтось відкрив скриньку Пандори.
Спогади були чудовими, проте зараз Ши Юю хотілося лише одного — миттєво зникнути з очей Жань Чжицюя. Якби тут знайшлася якась тріщина в землі, він би із задоволенням у неї провалився.
Провівши в незручному мовчанні чимало часу, Ши Юй більше не міг витримувати цей тиск.
— Вибач, я на хвилину в туалет, — глибоко вдихнувши, кинув він, схопив телефон і поспішно втік.
Зачинившись у кабінці вбиральні й сівши на кришку унітаза, він набрав номер Ши Цзинь.
— Сестро, чому ти не сказала мені, що моїм супутником на побаченні наосліп буде Жань Чжицюй?
Ши Цзинь помітно здивувалася:
— Ви знайомі?
Ши Юй не знав, що відповісти. Він облизнув губи й тихо сказав:
— Він теж із Першої середньої школи Хуайлиня.
— У нашій школі, — він на мить замовк, — він був доволі відомим.
На тому кінці дроту Ши Цзинь на кілька секунд задумливо замовкла:
— Отже, як воно... Виходить, яке дивовижне співпадіння.
— Зачекай-но, коли ми були в Хуайлинях, ви ж наче зустрічалися? — Ши Юй прозрів.
Ши Цзинь трохи поміркувала в трубку і непевне промовила:
— Здається, справді так... Це було так давно, якби ти не нагадав, я б і забула.
Брат і сестра на короткий час замовкли, проте жінка швидко змінила тему й весело запитала:
— Ну як, у мене непоганий смак? Це твій улюблений тип чоловіків?
Поруч пролунав звук зливу води в бачку. Намагаючись говорити якомога тихіше, Ши Юй продовжив:
— Як ти взагалі зв'язалася з Жань Чжицюем? Та й до того ж, за будь-яких обставин, Жань Чжицюй точно не той чоловік, якому потрібні побачення наосліп, щоб знайти пару.
— Його умови й справді чудові.
Ши Юй заплющив очі. Які там просто чудові — половина всього Бэйаня належала родині Жань, його слово в бэйаньському дизайні було фактично законом.
— Можливо, ти й не повіриш, — знову замислившись на хвилину, м'яко промовила Ши Цзинь: — Жань Чжицюй сам перший розшукав мене.
— Хоча спочатку я й не зрозуміла, що це він.
— Що? — Ши Юй від несподіванки втратив дар мови.
Ши Цзинь і Жань Чжицюй разом навчалися в університеті. На першому курсі вони брали участь у спільному заході й обмінялися контактами. Хоча після цього вони не спілкувалися, але й не видаляли один одного.
— Минулого тижня ми пішли на прогулянку, я зробила випадкове спільне фото і виставила його в моменти, заодно вирішивши пошукати тобі пару. Він побачив це і відразу написав мені.
— Турбуючись про твоє особисте щастя, я й погодилася, — Ши Цзинь трохи замовкла й додала м'якше: — Та й заспокоїла б старе мамине серце.
Ши Юй нічого не відповів.
Почувши його тихе, трохи прискорене дихання, Ши Цзинь занепокоєно запитала:
— Ти сердишся?
— Ні.
Ши Цзинь нічого не знала про їхні складні взаємини з Жань Чжицюем, і звинувачувати її він не міг.
— Та це ж сам Жань Чжицюй! — Ши Цзинь раптом знову збудилася. — Пам'ятаю, в університеті за ним бігала незліченна кількість людей.
— Шкода тільки, що він усім відмовляв. Після третього курсу я його більше не бачила, а що було далі — вже не знаю.
Ши Юй скинув дзвінок, плеснув на обличчя холодної води, але в думках усе одно панував безлад.
Він ніяк не міг збагнути, навіщо Жань Чжицюю знадобилося самому влаштовувати це побачення наосліп.
*
— Твоя кава готова.
Жань Чжицюй зачинив журнал, закинув ногу на ногу і, взявши чашку з айс-американо, байдуже зробив ковток.
http://bllate.org/book/34689/4282224
Готово:
