Зимовий сонячний світ пробивався крізь вікно, падаючи на білі стіни та буру підлогу. М'яке світло повільно переміщувалося до краю ліжка, а повітря в кімнаті було сповнене легкого, схожого на марлю серпанку.
Першим же ділом після пробудження Бай Цэнь поставив запитання, яке не давало йому спокою весь минулий вечір:
– Тобі здається, що я схожий на собаку?
– А? – Наш молодий панамич оволодів мистецтвом прикидатися дурником досконало.
Бай Цэнь розлютився:
– Облишмо твої особисті образи, ти ж бо ще й вирубився! Ти взагалі чоловік чи ні?
Хэ Жуйци прохолодним поглядом кивнув йому вниз, натякаючи поглянути на цілком нормально натягнутий під одягом фізіологічний намет.
Бай Цэнь: «……»
Наступну годину Бай Цэнь і Хэ Жуйци сиділи на ліжку обличчям один до одного, глибоко обговорюючи кожну дрібницю вчорашнього вечора. Їхній серйозний вигляд нагадував засідання найвищого рівня.
Наприклад, чому Хэ Жуйци вчора як не вмовляли, а Бай Цэня не відпускав, через що тому довелося з останніх сил тягнути його до люксу; або як Бай Цэнь став жертвою свавілля – йому і вуха крутили, і по задниці били лише тому, що Хэ Жуйци сприйняв його за власного собаку...
Молодий панамич Хэ випромінював щирість:
– Бай Цэню, я перепрошую за свою вчорашню п'яну зухвалість.
Бай Цэнь насправді не дуже й сердився – врешті-решт, напідпитку той жодної реальної шкоди не заподіяв, та й до того ж слухати з самого ранку такий приємний оксамитовий бас було чимсь неймовірним.
Він замахав руками і з усмішкою сказав:
– Та нічого страшного, я не злюся.
– Але...
– Що?
– Ти й справді дуже схожий на Гуайгуая.
– «...» Ха-ха, схожий я на твого діда! – обличчя Бай Цэня ледь не почорніло від злості.
– Може... – в очах Хэ Жуйци промайнула іскорка лукавства, – я відведу тебе познайомитися з ним?
Учора його порівняли з якоюсь зіркою, сьогодні – з собакою, і це при повному розумі й тверезому пам'яті. Бай Цэнь вирішив, що терпіти таке не можна. Річ уже була навіть не в красі, це зачіпало його гідність як людини!
Тож Бай Цэнь без вагань пішов із Хэ Жуйци до нього додому.
Дізнавшись, що їхній богданчик з самого ранку притягнув додому людину подивитися на собаку, слуги подумали: це що, зведення порід починається?
******
Як описати нинішній настрій Хэ Жуйци? Одним словом: сам накликав.
Маючи на думці дещо інше, тепер він міг лише дивитися, як Бай Цэнь разом із його улюбленим Гуайгуаєм веселяться у вітальні, не приділяючи йому ані найменшої уваги.
Це що, зустріч земляків на чужині – аж сльози на очі нагортаються?
Невже світ тварин не дозволяє стороннім дорослим людям втручатися у свої справи?
Що за біса тут коїться?
Награвшись досхочу, Бай Цэнь просто сів на килим, обійнявши Гуайгуая:
– Чому його звуть Гуайгуай? Якесь незвичне ім'я.
Хэ Жуйци відповів:
– У дитинстві він поводився не дуже чемно, от я й дав йому таке прізвисько.
– Яке?
– Засранець.
Бай Цэнь скосив очі:
– ...Не міг би ти висловлюватися більш шляхетно?
Хэ Жуйци лукаво посміхнувся:
– Дух лайна? Привидненятко?
– «...»
– Гав!
Бай Цэнь із жалістю погладив Гуайгуая: «Не дивно, що ти таким дурником ростеш – я не твій господар, а ти хвостиком махаєш так радісно, бігаючи за мною, носом врізаєшся в ніжку столу, та ще й слиниш усім обличчям... Бідолаха, мати такого господаря – справжнє випробування!»
Бабуся Хэ Жуйци була дочкою командувача військовим округом. Хоча вона вийшла заміж за чоловіка, який працював у цивільній сфері, а її зять займався бізнесом, це ніяк не могло приховати походження з родини вищих партійних чиновників. Уся їхня компанія з дитинства жила у військовому містечку, зростаючи під наглядом вартових, тож язики за зубами вони тримати не вміли.
Звісно, це стосувалося лише приватного життя, адже на людях кожен із них справляв враження витонченої й красномовної людини. Таких випещених представників вищого суспільства можна було назвати хіба що елегантними циніками.
Керуючий Цянь бо сховався в кутку і тихо сказав кухарці Цянь шэнь:
– Щойно дід телефонував, сказав, що буде з хвилини на хвилину. Може, попередити молодого пана?
Цянь шэнь звично відповіла:
– Думаю, спочатку тобі краще сховати кухонний ніж, швабру, віник чи ще щось подібне.
Цянь бо згадав:
– Минулого разу старійшина прийшов зі своєю палицею...
– Тоді є лише один вихід.
З цими словами Цянь шэнь рішуче рушила вперед.
Очі Цянь бо спалахнули:
– Кажи!
Цянь шэнь прочинила двері на ширину долоні:
– Ласкаво просимо.
******
Відчуваючи певне роздратування через те, що Бай Цэнь знову почав його ігнорувати, Хэ Жуйци намагався привернути до себе увагу і заводив розмови ні про що:
– Гуайгуай – гарне ім'я, до того ж брудні прізвиська приносять міцне здоров'я.
Бай Цэнь закотив очі:
– То чому ж ти себе не назвав Хэ Ергоу?
Хэ Жуйци: «……»
– Ха-ха-ха-ха-ха-ха! – щойно переступивши поріг, старійшина Хэ почув їхню розмову і розсміявся надзвичайно бадьоро.
Чи був Бай Цэнь хлопцем без хиткості в мисленні, судити поки не бралися, але його милої балаканини було цілком достатньо, щоб сподобатися будь-кому.
Хоча вони були незнайомі, старших слід було шанувати. Бай Цэнь розтулив рота в фірмовій усмішці, і від одного лише «дідусю, здравствуйте» на душі в старійшини стало тепло й радісно.
Настрій старійшини був прекрасним:
– Хлопче, дивлюся я на тебе, а будова кісток у тебе просто дивовижна! Хочеш, навчу тебе готувати?
Старий розпусник, ти що, начитався соцмереж? Хэ Жуйци ледь не виставив його за двері.
Бай Цэнь запитав цілком серйозно:
– А якщо вчитись у вас готувати, чи можна накачати біцепси?
Старійшина здивувався:
– Це ще що за новина?
Бай Цэнь відповів:
– От Енді Пень жує жуйку – і в нього аж вісім кубиків преса з'явилося.
Старійшина прозріів:
– А ти маєш рацію!
Хэ Жуйци подумав, що міг би викинути їх обох за вікно...
Після того як водій відвіз Бай Цэня, старший і молодший із родини Хэ проявили неабияку мовчанку – жоден із них нічого не казав. Старший сидів із гордовитою поставою та задумливим виглядом, а молодший ледачо вмостився на дивані, закинувши ногу на ногу.
Але вся ця атмосфера виглядала так, ніби під поверхнею вирували приховані течії і нависала загроза битви... Для прислуги родини Хэ приїзд старійшини завжди означав оголошення максимального рівня тривоги!
Увага! Увага! Це не навчальна тривога! До входу на поле бою залишилося тридцять секунд, небойовому персоналу негайно евакуюватися!
Принаймні решта людей у будинку вже відійшли подалі від небезпечної зони, мовчки спостерігаючи за ситуацією з безпечного місця.
Раптом важка палиця старійшини гучно вдарилася об підлогу. Цей дзвінкий стукіт змусив усіх здригнутися, але Хэ Жуйци все одно сидів із завзятим виглядом.
Старійшина посміхнувся:
– Ого, смаки змінилися, захотілося чогось простішого?
Молодий панамич байдуже кинув на нього погляд. Були в нього якісь наміри чи ні, це ще треба було обговорити, але поступатися в словесній перепалці він не збирався:
– Якби ви не з'явилися, я б, мабуть, уже всьому дав ради.
– Мій онук постарів, і його шарм уже не той, раз він не може впоратися навіть з якимось хлопчиком. Може, дідусь навчить тебе кількох прийомів?
– Дякую, не турбуйтеся, у нас різна орієнтація.
Не встиг він договорити, як старійшина, міцно стиснувши палицю, замахнувся для удару. Реакція молодого пана виявилася не гіршою: він піднявся, схилив голову вбік, відскочив назад... усі рухи були виконані на одному диханні.
Слуги, які спостерігали за цією битвою, мимоволі подумали: побої сприяють розвитку! Всього за кілька років вони виховали в молодому пані рішучість і сміливість – він з першого погляду міг визначити, в який бік нахилити голову, на скільки міліметрів зміститися і скільки разів відскочити назад! Побої, які молодий пан отримав за останні роки, виявилися аж ніяк не марними!
На обличчях усіх присутніх з'явилися вдячні посмішки.
Проте цього разу старійшина не став продовжувати напад і змінив тему:
– Паршивцю, а мені той хлопчина сподобався. Новий актор?
Хэ Жуйци скривився і промовчав.
– Овва~ Невже ні? Ти навіть людину переманити не зміг?
– Я ще й не починав діяти!
– Тоді розкажи, що ти збираєшся робити? Старий слухає тебе з відкритим ротом.
……
Сховані глядачі ошелешено дивилися на те, як вони дружно розмовляють. Обидва дійшли повної згоди, справи пішли на лад, а їхні обличчя виражали повну впевненість – такої гармонійної атмосфери в домі не бачили вже кілька років!
Старійшина вперше за довгий час продемонстрував лагідну усмішку:
– Аці, я вже не сподіваюся, що ти продовжиш наш рід. Головне, щоб ти зміг знайти нормальну людину і стабілізувати своє життя. Дідусь хоче, щоб ти був щасливим.
Ці слова звучали дуже зворушливо. Хэ Жуйци навіть почав замислюватися над своєю попередньою поведінкою. Зробивши крок уперед і палаючим поглядом дивлячись на старого, він зібрався щось сказати:
– Дідусю...
– Га! – обличчя старійшини розпливлося в задоволеній усмішці. Його зморшкувата рука торкнулася обличчя онука, після чого з блискавичною швидкістю злетіла ляпасом. – Я тобі покажу, паршивцю! Старий кінь борозни не псує!
– Чорт забирай!
Дзень... брязк... луна... бах... Знову знялася ціла хмара бойового пилу.
Глядачі вдоволено кивнули, подумки похваливши старійшину за його майстерне розігрування вистави.
******
У чудовому настрої, наспівуючи пісеньку, Бай Цэнь зайшов до гуртожитку. Щойно він переступив поріг, як у ніс вдарив якийсь... дивний запах.
– Лінь Чу? – у кімнаті стояла тиша, ніхто не відповів.
Університет А вважався старовинним навчальним закладом і входив до числа ключових у місті. Такий відомий виш природно приваблював безліч молодих умів, і більшість студентів приїжджала заздалегідь, щоб звикнути до нового середовища. Оскільки Бай Цэнь під час зарахування на перший курс запізнився з оформленням документів, йому не дісталося місця в новому гуртожитку, тож його поселили з іншим запізнілим студентом та двома старшокурсниками на рік старшими. Ті вже випустилися й з'їхали, і тепер у кімнаті залишалися тільки він та Лінь Чу.
Але зараз усе виглядало надто підозріло. По-перше, Лінь Чу нікуди б не пішов у такий час, по-друге, світло горіло, але в кімнаті нікого не було. Бай Цэнь не втрачав надії і знову гукнув:
– Лінь Чу?
З боку туалету долинуло слабке, схоже на дзижчання комахи схлипування. Бай Цэнь перелякався і з гучним стуком забарабанив у двері туалету:
– Гей, Лінь Чу? Не лякай мене, що трапилося?
Голос Лінь Чу був хрипким і жалісливим:
– Капітане, ти нарешті повернувся... У-у-у... М-м-а! У-у-у...
Запах став ще різкішим, і Бай Цэнь скривився:
– Лінь Чу, не ображайся, але від тебе смердить жахливо!
– У-у-у...
– Ей-ей-ей, чого ти плачеш! Я ж жартую, все, мовчу, роби свої справи спокійно.
– Та ні... капітане... я... я...
Нічого не розуміючи, Бай Цэнь штовхнув ногою двері туалету:
– Чого ти м'мнеться, як дівчисько? Кажи, хто тебе образив! Я піду розберуся з ним! Сміють мого брата до сліз доводити!
– У-у-у... я кров'ю стікаю...
Мозок Бай Цэня миттєво завис: «Йому що, брате, місячні прийшли?!»
Обличчя Лінь Чу всередині туалету скривилося в бутерброд із часником, і він заволав:
– У мене анальна тріщина! Відчепися!
«……»
Коли Лінь Чу нарешті впорався зі своїми фізіологічними проблемами, Бай Цэнь уже не міг розігнутися від сміху. Звісно, сам Лінь Чу теж випростатись не міг.
Він кульгав і тримався за крижі, намагаючись зменшити тиск на хворе місце, а його очі та ніс почервоніли від сліз, через що він виглядав неймовірно жалісливо.
Вирішивши, що сміятися далі буде вже зовсім нечемно, Бай Цэнь заспокоїв його:
– Досить плакати, хочеш, я відведу тебе до лікарні?
Лінь Чу ледь пересуваючи ноги підійшов ближче і потерся об руку Бай Цэня:
– Капітане, ти найкращий!
Бай Цэнь легко поплескав його по голові і вже збирався взяти для нього куртку, як той схопив його за рукав:
– Мм?
Обличчя Лінь Чу почервоніло, і врешті-решт він благально подивився на Бай Цэня:
– Не поспішай. Зараз уже пізно, у лікарні працює лише невідкладна допомога, тож сходимо туди завтра. Капітане, ти не міг би зробити для мене одну річ?
– Кажи, слухаю, – не замислюючись відповів Бай Цэнь, вважаючи своїм обов'язком піклуватися про пораненого товариша.
Зріст Лінь Чу складав метр вісімдесят, густі брови, великі очі, коротка стрижка – справжній сонячний хлопець, який зараз випромінював сором'язливість:
– Ну... бачте... у мене занадто сухий кал.
– І що?
– Мені соромно!
– Ти скажеш чи ні? – у Бай Цэня з'явилося погане передчуття.
Лінь Чу глибоко вдихнув, збираючись із духом, і набрав у груди повітря:
– Я засмітив унітаз!
Швидко випаливши це, він крізь біль помчав до ліжка й уткнувся обличчям у матрац, кинувши на Бай Цэня кокетливий погляд і лукаво посміхнувшись:
– Капітане~ Допоможи бідолашному пробити унітаз~
Бай Цэнь: «……»
http://bllate.org/book/33240/4081722
Готово:
