Моя сім'я тримає кондитерську, батьки вміють готувати десерти, я єдина дитина, братів чи сестер немає, стосунки між батьками теплі, а в сім'ї панує гармонія……
Чи Наньцин бачив, що той викладає особисту інформацію так, ніби заповнює анкету, і поспішно перебив його:
— Стій-стій-стій, перебуваючи на самоті поза домом, все ж варто дбати про захист особистої приватності.
Він піклується про мене.
На серці у Юй Бая стало солодко, і він слухняно погодився:
— Наньцин же не сторонній, я тобі вірю.
Чому це він став би розповідати подібне комусь сторонньому? Він просто хотів показати, що набагато кращий за якогось там хлопця, і Наньцин повинен негайно кинутися в його обійми.
За своє кохання треба боротися самостійно, спочатку виставивши на показ свої конкурентні переваги.
Сьогодні Юй Бай все так само вдосконалював свій прекрасний образ.
Чи Наньцин хотів сказати, що якщо ти наважуєшся мені вірити, то я сам собі не наважуюся...
Погляньте на мене, хіба я не сиджу на чотирьох стільцях водночас...
Він пропустив цю чутливу тему і, скориставшись тим, що цей дурник ще не оговтався, поспішив розірвати ці дивні стосунки, бо як той одумається — буде вже пізно.
— То це в тебе спадковий талант.
Чи Наньцин пригадав, як у дитинстві його батькам раптом надумалося щось приготувати, і вони ледь не отруїли його та брата.
Однак ці двоє кохалися й зяяли від щастя, абсолютно не зважаючи на те, якої шкоди зазнали їхні сини.
У їхній родині відродження подібного генія точно не було, в цьому Чи Наньцин був упевнений.
Талант до малювання та талант до готування — ось так маленького Юй Бая і обвів навколо пальця Чи Наньцин.
Він повернув голову, наглядаючи за стравою на плиті, і не забув запросити:
— Надалі, якщо Наньцину захочеться десертів, обов'язково приходь до мене, я приготую їх власноруч, я ж бо майстер!
— Добре-добре-добре, майстре Юй Баю, а чи не зможу я надалі вчитися в тебе малювати за можливість їсти десерти безплатно?
Чи Наньцин нудьгуючи спирався на дверну одвірку і вів із ним ні до чого не зобов'язуючу розмову, тоді як інший був повністю поглинутий ним і бачив лише його.
— Якщо набридне, можна запити чашкою кави. Я підробляю в кав'ярні і теж навчився багатьом способам приготування кави.
Юй Баю кричав у душі: давай, ну ж бо, він ладен був негайно розпочати з Наньцином чудове побачення для двох.
Готувати десерти разом, пити каву — хіба це не побачення?
Сонячне цуценя найлегше задовольнити.
— То ти справді скрізь переймаєш досвід, оце ти молодець...
Чи Наньцин ледь не випалив «оце ти молодець, братику», але вчасно зупинився.
Добре, що так, ледь не осоромився.
Перевівши подих, Чи Наньцин раптом відчув щось недобре:
— Ти ж із родини власників кондитерської, навіщо влаштувався підробляти в кав'ярню?
Юначе, чому ти не успадкував сімейний бізнес?
Звісно ж, тому що Наньцин часто бував у тій кав'ярні.
Щоразу, дивлячись на те, як Наньцин сидить за столиком біля вікна і занурений у роздуми, кожен його рух і усмішка були невідпорними. Ті прямі плечі, витончені брови та очі, елегантна манера триматися — після цілого місяця, протягом якого Юй Бай нишком спостерігав здалеку, він без вагань влаштувався туди на роботу.
У свій перший робочий день він власноруч приніс каву до його столика, контролюючи міміку і регулюючи криву усмішки, продемонстрував якраз доречний подив і вимовив ту саму фразу, над якою тренувався цілу ніч:
— Пане... Братику Наньцин! Яка зустріч.
Спочатку у нас не було спільної долі, все завдяки моїм зусиллям.
Але Юй Бай хотів сказати: якщо доля зв'язала нас, хіба це не знак?
Юй Бай розумів, що точно не може відповісти ось так прямо, інакше його сприймуть за маніяка і просто виженуть, правда ж?
Він усе одно мусив зберігати слухняний і чистий образ перед Наньцином.
— Бо я боявся, що не стримаюся і, наївшись, розтовстію, і тоді Наньцин перестане мене любити.
Чи Наньцин хотів сказати, що все не настільки серйозно — навіть якщо ти не розтовстієш, я все одно тебе не полюблю.
Дякую, моє серце вже зайняте. Щойно з божественним чоловіком одружилися і прожили в шлюбі десять років, от тільки темп занадто швидкий, і все швидко скотилося до сварки й розлучення.
— Зрештою, я чув від інших, що братику Наньцину подобаються хлопці з кубиками преса, тому я спеціально качався.
Юй Бай опустив погляд і промовляв це тихо й ніжно, немов побоюючись, що хтось почує:
— Наньцине, хочеш помацати?
Почувши першу фразу, Чи Наньцин був приголомшений: юначе, хто цей друг? Звідки ти це почув?!
Хто, у біса, пускає такі чутки!
Він сам про це нічого не знав, це ж суцільний наклеп!
Доти, доки долоня не відчула дивний дотик — на дотик м'який і ніжний, та ще й із рельєфом.
Отямившись, Чи Наньцин розширив від жаху очі: цей хлопець затиснув його руку і засунув під под власної сорочки, притиснувши до свого живота — шкіра до шкіри, без найменшого проміжку.
Обличчя Чи Наньцина миттєво спалахнуло, рум'янець поповз на щоки та шию, він в одну мить почервонів, наче стиглий персик.
— Займайся своєю справою і готуй нормально!
Чи Наньцин втік, і в його постаті вгадувалося щось на кшталт втечі від переслідування, наче за ним гналася якась люта звірина.
І справді, не варто було зв'язуватися з тим, хто має лихі наміри.
Ну і що, що юнак? Ну і що, що малий? Хіба від цього його наміри менш підступні?
Рука Юй Бая застигла в повітрі, він кліпав очима, а потім знову помацав свої кубики преса: невже до них настільки приємно торкатися?Он наверняка гений, вернувшись, надо продолжить тренировки, Наньцину точно должно очень понравиться!
В этот момент из кастрюли донесся шкворчащий звук, а в воздухе поплыл запах гари.
Юй Бай поспешил спасти безвременно погибший кулинарный шедевр, нельзя же ударить в грязь лицом перед Наньцином!
Разобравшись со всем, Юй Бай молча переложил слегка подгорелую яичницу на свою сторону, собираясь улучить момент, пока Наньцин не смотрит, быренько подцепить ее палочками и съесть.
Чи Наньцин, глядя на его вид полного энтузиазма, сразу понял, что тот замышляет неладное.
Еще не коснувшиеся еды чистые палочки легко и ловко легли поверх палочек противника, которые тот уже собирался приподнять; выглядело это непринужденно, но заставило Юй Бая замереть в беспомощности.
Тот закусил губу и, делая вид, будто ничего не произошло, спросил:
— Наньцин, ты чего?
— Это я у тебя хочу спросить, что ты тут устраиваешь, такой скрытный.
Он как раз собирался поднять этот кусочек яйца, чтобы рассмотреть, в чем тут подвох, как противник с молниеносной быстротой подцепил его и слопал.
Чи Наньцин: ?
Чи Наньцин, который с детства ел неторопливо, неожиданно проиграл в этом противостоянии из-за того, что слишком медленно орудовал палочками.
Юй Бай накладывал ему самые разные блюда, соорудив в его пиале целую горку, и бормотал с набитым ртом:
— Наньцин, поешь этого, поешь этого, а еще вот этого...
Чи Наньцин с беспокойством посмотрел на него:
— Ты точно в порядке? Неужели... подгорело?
Рука Юй Бая замерла, и Чи Наньцин тут же все понял. Утешая, он погладил его по голове:
— Эка невидаль, я и сам вечно жарю яйца так, что они подгорают.
Видя, что тот все еще расстроен, Чи Наньцин добавил:
— Ничего страшного, в меня пойдешь, тебе не стыдно.
Юй Бай расплылся в улыбке:
— Мм-м, я весь в Наньцина. Ты самый лучший, все мои однокурсники знают, что ты относишься ко мне лучше всех.
— ...Твои... однокурсники? — на этот рас пришла очередь Чи Наньцина замереть.
Поразительно, он-то думал, что тут разыгрывают пьесу на пятерых, а в этой истории, оказывается, целая толпа NPC!
Если взглянуть на это со стороны, то кто он тогда...
Главный мерзавец?!
Эх, Чи Наньцин, Чи Наньцин, даже изменяя, надо было вести себя скрытнее.
У него уже не было сил возмущаться, и теперь он чувствовал лишь то, что грядущие потрясения накатывают волна за волной, а сам он онемел до такой степени, что уже ничему не удивлялся. Какая разница, какие еще бури и ливни — пусть обрушиваются все разом.
Прощай, этот мир.
Юй Бай вспоминал их прекрасное прошлое:
— Тогда старшекурсник Наньцин приезжал в школу с профориентационной лекцией и даже заглянул в нашу художественную студию, все говорили, что ты давал самые подробные советы, смотрел на меня мягче всех, да и сейчас ты берешь в ученики только меня...
Когда юноша заговорил об этом, его рассказ полился как из рога изобилия, и Чи Наньцин невольно подумал, что тот уж слишком сильно приукрашивает его заслуги.
Не стоило, право слово, не стоило.
Юй Бай подытожил:
— Братец Наньцин, ты такой хороший!
Какая трогательная история любви, если бы только Чи Наньцин не был женатым человеком.
Он прикрыл лоб рукой и отвернулся: разве это не классическая история о том, как зрелый старый лис соблазняет невинного юношу?
Как это подло, просто грех какой-то.
Чи Наньцин, я и не думал, что спустя десять лет ты превратишься в такое.
Еще не поздно исправиться?
В итоге этот обед он съел в страшной тревоге, а Юй Бай решил, что сболтнул что-то не то, и больше не смел подавать голос.
Покончив с едой, Юй Бай все еще продолжал околачиваться рядом, не желая уходить. Чи Наньцин посмотрел на его нерешительный вид и спросил:
— У тебя какие-то дела?
Юй Бай признался:
— Днем у меня учеба, но я совсем не хочу расставаться с брати... цем Наньцином.
Чи Наньцин весьма решительно и без колебаний вытолкнул этого человека в прихожую, жестом велел уходить и, уперев руки в бока, принялся поучать:
— Как это — не ходить на учебу? Если как следует не учиться, потом не устроишься на работу, не устроишься на работу — не сможешь себя прокормить, а не сможешь себя прокормить — останется только ветер в поле свистеть.
Услышав это, Юй Бай радостно выпалил:
— Я унаследую семейный бизнес и буду содержать тебя.
Чи Наньцин потерял дар речи: еще скажи — будешь аккумуляторы от электроскутеров воровать, чтобы меня содержать.
— Быстро шагом марш на учебу!
Юй Бай, которого вытолкали за дверь, все еще мысленно возвращался к ощущениям от отчетливого прикосновения к груди.
Наньцин переживает, как я учусь, Наньцин такой хороший.
Он даже волнуется, что я не смогу себя прокормить, он просто чудесный.
Завершив процесс самовнушения, вполне довольный Юй Бай закинул за спину ранец и отправился грызть гранит науки.
В то же время Чу Чансюй, сидевший в одиночестве на скамейке запасных в компании, молча наблюдал за их сладкими любезностями и тем, как они накладывают друг другу еду (если точнее, тем, как Юй Бай в одностороннем порядке подкладывал еду Чи Наньцину).
От него исходили такие волны мрачного давления, что температура в офисе мгновенно упала на несколько градусов.
Жена снова разговаривает с другими.
Тоска, раздражение, хочется немедленно вернуться и заключить Наньцина в объятия, сделать так, чтобы он больше ни с кем не разговаривал, а его глаза смотрели только на него одного.
Вечно находятся бесстыдники, желающие соблазнить Наньцина, он снова едва сдерживается...
Его кулаки сжались, напоминая самому себе, что нельзя больше давить на Наньцина.
Второй попытки у него не будет.
Глава 10
Проводив этого красноречивого маленького предка, дома наконец-то стало чуточку спокойнее.
http://bllate.org/book/28048/3395653
Готово:
