Мін Аньлань, будучи стороннім спостерігачем, зрозумів, що його попередник перейшов дорогу саме тій людині, про яку говорив Сяо Гуантуань, — І Цяню.
Оскільки він став на шляху коханої людини І Цяня, той забажав, щоб попередник зганьбився і втратив усе, в найкращих традиціях розправ над неугодними. Попередник і той об’єкт обожнювання працювали в одній компанії, і хоча їхні стилі кардинально відрізнялися, той все одно вважав Мін Аньланя надто яскравим, бачачи в ньому камінь спотикання на своєму шляху до вершини. Варто було йому лише шепнути слово на вушко покровителю, як Мін Аньланя почали методично знищувати.
Хвилі шоу-бізнесу завжди такі: громадської думки достатньо, щоб втопити будь-яку безневинну людину. Це була до нудоти банальна драма про ревнощі, яка навіть близько не зрівняється з чотиристороннім коханням безпритульного рудого кота біля входу в офіс та його чорно-біло-сірих друзів — принаймні ті дарували значно більше емоцій.
Має піти на підкорення закоханого по вуха зарозумілого тирана?
Мін Аньлань так насупився, що, здавалося, між бровами можна було прибити муху. Він ненавидів зав’язувати стосунки з чужими людьми, як і ненавидів саме відчуття хвороби. Зараз навіть дихати було боляче — горло і шлунок ніби випалювало вогнем, у кутиках очей розпливалися чорні плями, а в кістках поселився нестерпний холод. Лихоманка. Погане самопочуття змусило його голос звучати ще холодніше: Не треба. Передай цю можливість комусь іншому, мені це не потрібно.
Завоювати чиюсь щиру любов важче, ніж виграти десять мільйонів у випадковій лотереї. Якби справжні почуття давалися так легко, у світі не було б стільки нещасних закоханих. А такий засліплений власною величчю дурний тиран, як І Цянь, — навіть дивитися на нього зайвий раз було б тортурами, не кажучи вже про якісь підкорення.
До того ж життя після смертельного діагнозу — це зворотний відлік, а такого безнадійного майбутнього він не хотів. Можливо, через те, що він щойно вирвався з обіймів смерті, серце Мін Аньланя залишалося абсолютно байдужим. Хвороба й біль мучили його надто багато років, і тепер, коли він нарешті звільнився, не було жодного сенсу, ледь побачивши світло, знову кидатися в брудну багнюку.
А? — Сяо Гуантуань знову підскочило, і в цьому русі відчувалося щире здивування. Як звичайнісінька система, за сотні років своєї роботи воно бачило лише прагнення людей вижити, але рідко зустрічало таких носіїв, що самі шукають смерті. Однак воно діяло надто швидко: щоб не отримати зниження рейтингу за відмову, воно вже встигло укласти контракт.
От і все.
Буває, що й поспішні рішення приносять біду. Якщо не виконати завдання після підписання договору, це зарахують як провал. Відмова означала б лише тимчасову відсутність роботи, але провал завдання… Невідомо, що станеться з носієм, а от системі точно кінець. Так чи інакше, все скінчено. Раптом воно відчуло себе таким нещасним.
Мін Аньлань вважав, що після відмови вони просто розійдуться: він повернеться в землю, а система обере іншого носія. Він і гадки не мав, що Сяо Гуантуань після миті заціпеніння раптом розридається рікою. Дізнавшись, що розірвати контракт неможливо, Мін Аньлань заплющив очі, взяв баночку зі снодійним, яку попередник залишив біля ліжка, і висипав на долоню останню таблетку.
Попередник колись випив майже всю банку, щоб заснути вічним сном у неймовірних муках. Дивлячись на білу таблетку, Мін Аньлань відчув, як усередині все стислося від нудоти. У роті відчув пекучий присмак крові, в очах потемніло, і він остаточно втратив свідомість.
Системі, що ввімкнулася менш ніж десять хвилин тому, довелося витратити залишки енергії на обмін цілющих балів, щоб врятувати невдачливого носія, який балансував на межі життя і смерті. У результаті, через повне виснаження енергії, система була примусово вимкнена. Коротше кажучи, той вечір видався вкрай хаотичним.
Коли раптово засяяло ранкове світло, Мін Аньлань знову прийшов до тями.
Сюжет не закінчився…
Це означало, що Мін Аньлань як гарматне м’ясо ще не міг померти.
Дуже шкода, подумав він.
Ну, нехай буде так.
Він гортав телефон попередника, вивчаючи його минуле, і тут йому зателефонували з компанії. Вимагали взяти участь у розважальному шоу, інакше доведеться виплатити п’ятдесят п’ять мільйонів штрафу за розірвання контракту.
Мін Аньлань промовчав. Насправді різниця була: сам він був не лише невдахою, а ще й бідним. Попередник принаймні колись знав, що таке багатство, а він ніколи не купався в розкошах… Від цієї думки стало ще гірше.
Бачачи, що вмирати поки не доводиться, доводилося жити далі, і одна лише ця думка викликала смуток. Тому Мін Аньлань з’явився на вокзалі швидкісних поїздів. Зі свого маленького гонору він, як і попередник, не хотів, щоб хтось знав про його стан.
Пізній літній вітерець для звичайної людини був би найприємнішим, але Мін Аньланю було холодно. Це тіло було трохи кращим за його попереднє, але лише настільки, щоб мати змогу самостійно рухатися. Мін Аньлань читав медичну карту попередника: лейкемія, або, як її називають у народі, рак крові.
Думки поволі пливли, і Мін Аньлань за м’язовою пам’яттю зайшов у вагон.
Може, варто дозволити компанії вибивати неустойку в підземному царстві? Обов’язково було брати участь у цьому шоу?
У вагоні працював потужний кондиціонер. Мін Аньлань поправив окуляри, його бліді пальці були холодними, як крига. Усі навколо насолоджувалися літом, і лише він ніби потрапив у розпал зими. Він зняв маску і запив таблетки гарячою водою.
Чоловік на сусідньому сидінні, чиє обличчя наполовину прикривала дорожня подушка, ліниво відкрив очі й кинув погляд на Мін Аньланя. Його зіниці кольору темного бурштину з легким золотавим відливом випромінювали м’якість, що нагадувала спокійну гладінь води. Це був погляд, сповнений ніжності, навіть якби він дивився на собаку.
Носій в порядку?
Шкода, що поки не можу померти.
Чоловік поруч підняв брову. Черевомовлення?
У вагоні панувала тиша. Голос Мін Аньланя був особливим — наче джерельна вода, що дзюрчить влітку під землею: прохолодний, з ледь помітною м’якістю, без крижаної зими, але надзвичайно чіпкий. Чоловік звернув на нього трохи більше уваги, але ж той, здається, не розтуляв рота?
Тоді що це? У нього виникло дивне передчуття, що цей голос належав саме цьому молодикові поруч. Якщо тільки це не черевомовлення…
У голові промайнула абсурдна думка, яку він одразу відігнав — про що ти думаєш? Не можна ж так фантазувати лише тому, що прочитав кілька мережевих романів?
Мін Аньлань не зважав на думки незнайомця поруч. Прийнявши знеболювальне, він знову надів маску і згорнувся калачиком на сидінні, поринаючи в напівсонний стан.
Невідомо, скільки часу минуло. Поїзд прибув на станцію, Мін Аньлань здригнувся від шуму і прокинувся. Щойно він підвівся, перед очима спалахнула темрява, він ледь не впав назад на крісло. Голова йшла обертом від болю, здавалося, що…
http://bllate.org/book/27792/3371452
Готово:
