У Шоукунь почув, як у грудях наростає лихе передчуття: «Ні, цього не може бути, Сюйчжоу обов’язково вистоїть!» Голос його мимоволі затремтів:
— Хто прийшов?
Мать У промовила пошепки:
— Бунтівники вже майже дійшли до Бяньцзиня, про це весь шлях гуде! Кажуть, мине кілька годин — і вони тут!
— Неможливо!
Мати У продовжувала суєтно шарпатись по господарству і бубоніти:
— І справді наша імператриця хороша: місто закрила, і тепер ніхто не втече. Синку, ти ж стільки всього зробив, а невже люди оцінять хоч дещицю твоїх старань?
— Ні, ні, це якась помилка, мамо, ви все переплутали.
Здихавшись, наче втрачена душа, У Шоукунь відкинув мішки з піском біля дверей і спробував вискочити на вулицю. Мати У вхопила його за рукав мертвим хватом і заволала, не тямлячи себе від жаху:
— Кунь-ер, туди не можна! Вони ж ідуть саме по тебе!
— Мамо, я маю в усьому розібратися.
На скропленому зморшками обличчі матері вмить спалахнули сльози, вона захлипнулася риданнями:
— Ні, не можна! Вони йдуть, щоб убити тебе! Кажуть, треба покінчити зі зрадниками біля престолу, і називали саме твоє ім’я!
В очах У Шоукуня стояли сльози; він опустився на коліна й тричі гулко вдарив чолом об підлогу, схлипуючи:
— Мамо, твій син — негідна дитина!
Вирвавши руку з материної хватки, У Шоукунь затримав сльози і вибіг геть, не озираючись.
Сьогодні стояла залита яскравим сонцем погода, але на вулицях Бяньцзиня, де колись кипіло життя і гуркотіли екіпажі, не було жодної душі. Посередині доріг валялися кинуті ганчірки та обгризені фрукти, і лише кілька бродячих собак рилися в смітті.
Усі будинки стояли зачиненими, розкішні колись ресторани спорожніли, і лише залишені на фасадах шовкові прапори самотньо полопотіли на вітрі.
Уся вулиця була сповнена невимовної, моторошної порожнечі.
У Шоукунь хотів знайти когось і розпитати, але після побаченого хіба залишалися ще якісь запитання? Зачепившись ногою за кинуту поперек дороги бамбукову жердину, він гепнувся колінами об каміння. На похмурій вулиці Чжуцюэ рознеслися його болісні ридання.
Тим часом в Імператорському палаці, у Залі Дацин, Цзян Ли стояла у парадному вбранні для ранкового прийому. Проте внизу не було жодного міністра. Сонце, місяць і зірки на її драконячій мантії лише підкреслювали тендітність її постаті, здавалося, у всьому світі вона лишилася зовсім одна.
Розкішне золото й бірюза залисілого оздоблення палацу все ще випромінювали колишню велич, сонячне світло пробивалося всередину, відбиваючись теплими жовтуватими відблисками, але від усього цього віяло наближенням присмерку та неминучим кінцем.
Луна кроків рознеслася порожньою залою. Доу Хайцин з тривогою на обличчі вбіг усередину, глянув на Імператрицю, яка знову задивилася кудись у небуття, і поспішно вигукнув:
— Ваша Величезло, солдатів для оборони міста вже терміново зібрано та перекинуто на позиції. Якщо додати до них містян, які зголосилися воювати, набереться близько п’яти тисяч.
Доу Хайцин замовк, але довге очікування не принесло жодної відповіді від імператриці.
— Ваша Величезнове?
Імператриця повільно випросталася, її голос звучав дещо хрипло:
— Розпустіть усіх.
Доу Хайцин роззявив рота, нічого не розуміючи:
— Що?!
Імператриця підняла праву руку, у якій тримала імператорський указ, замотаний у яскраво-жовтий шовк. Вона подивилася на нього, знову на мить поринувши в задуму, а на її губах застигла дивна посмішка — водночас насмішкувата й гірка.
— Здавайтеся. Я не хочу, щоб через мене загинуло стільки людей.
Доу Хайцин від потрясіння осів на підлогу і заплакав:
— Ваша Величезно!..
Чергова хвиля швидких кроків увірвалася до зали. Палац зараз теж стояти порожнім — охоронці з Цзиньивэй і євнухи з Дун-чана розбіглися хто куди.
— Ваша Величезно! Ой-йой... Ваша Величезно...
У Шоукунь з обличчям, замазаним сльозами й пилом, і з розпатланим волоссям увірвався всередину і ридаючи впав перед тронним місцем Імператриці.
— Це все провина міністра! Це я... у всьому винен я! Не продумав усе до дрібниць, це я в усьому винен! — У Шоукунь бився чолом об підлогу, заливаючись сльозами, переповнений виною та розкаянням.
Імператриця важко зітхнула і тихо промовила:
— Тікайте всі. Якщо не підете зараз, буде пізно.
Доу Хайцин захлинувся сльозами, його обличчя скривилося, а от У Шоукунь підвівся, дивлячись на Імператрицю снизу вгору, і випалив із залізобетонною рішучістю:
— Ні! Міністр не піде! Я затримаю їх хоч на мить, а ви, Ваша Величезно, йдіть з Цилиньвэй!
Доу Хайцин підтримав його:
— Ваша Величезно, варто нам лише прорватися на північ, і з’явиться шанс почати все наново.
Імператриця легенько хиצнула головою і гірко посміхнулася:
— Великої Ся більше немає, то який сенс правителю залишатися в цьому світі? До того ж сьогодні вранці з голубиною поштою до палацу надійшов лист від Цзянчана: він написав, що якщо вони не знайдуть мене в палаці, то влаштують різанину і три дні випалюватимуть місто дотла.
— Безсоромний! — У Шоукунь аж позеленів від люті.
— Йдіть. Вони не пощадять нікого з вас, залишатися тут — значить марно згубити життя.
Доу Хайцин, звісно, хотів жити — хто ж не дорожить власним життям? Він зрадив Лінь Юйцзэ, і якщо потрапить до їхніх рук, на нього чекає жахлива доля.
Заливаючись сльозами, Доу Хайцин тричі впав на коліна й поклонився:
— Милість Вашої Величезни дарувати мені життя Хайцин не забуде до кінця днів своїх, і в наступному житті готовий служити вам вірою і правдою, як робоча худоба!
Коли Доу Хайцин пішов, У Шоукунь так і залишився стояти на колінах без руху. Імператриця глянула на нього й запитала:
— Чом ти досі не пішов?
У Шоукунь витер сльози з обличчя і з полегшенням усміхнувся:
— Міністр походить з бідної родини і завжди потерплів від глузувань однокурсників. Тому я виколов ножем позначку на пензлі: щоразу, коли мене ображали, я поглиблював борозну. Я дав собі зарік: якщо до того, як пензель зламається, я не складу іспити на вченого ступінь, то покінчу з думками про науку, повернуся додому орати землю, щоб доглядати матір, а віддавши їй останню шану, піду з цього світу власноруч.
Потім міністр усе ж склав іспити, але столичних літераторів незліченна кількість, наче зірок на небі, а мій розум був вельми посереднім. Мій наставник помітив, що я не тримаюся з іншими задля вигоди, через що мене витісняли, і прихистив мене. Я думав, що такий простий випускник Академії Ханьлинь, без таланту і зв’язків, проведе у цій академії все життя на лаві для бідняків, але саме ви, Ваша Величезно...
З цими словами У Шоукунь знову вдарив чолом об підлогу і схлипнув:
— Саме ви... Ваша Величезло, виявили до мене благовоління. У Шоукунь у цьому житті не зможе віддячити належним чином, тож я народився заради вас — і маю загинути заради вас.
Імператриця затремтіла шиєю, глибоко вдихнувши повітря, а в горлі стояла важка, кисла кома.
***
Армія повстанців дійшла до мурів Бяньцзиня і вже готувалася розгорнути бойові порядки, як раптом виявилося, що міські брама настіж відчинені, гарнізон склав усю зброю на землі, а на стінах висіли величезні білі полотнища.
— Імператорська сестриця здалася! — Тоба Цзянчан вибухнув радісним і тріумфальним сміхом.
Лінь Юйцзэ стримала коня, відстаючи від нього на пів кроку, і з огидою тихо повела бровами: який же він неосвічений і самовпевнений малий князь.
— Пане Лінь, заїжджаємо швидше! Щойно ми впіймаємо сестрицю, весь піднебесний світ належатиме мені! — в очах цього дванадцятирічного юнака так і палала неприхована жадібність.
— Звісно, — холодно відповіла Лінь Юйцзэ.
Маючи загін з десяти тисяч легкої кінноти, Лінь Юйцзэ разом з Тоба Цзянчаном влетіли на конях у Бяньцзин і помчали просто до палацу.
Гуркіт!
Ворота палацу збивали одне за одним. Вони розділили військові сили навпіл і кинулися шукати імператрицю в різних напрямках. Тоба Цзянчан вирішив, що вона ховається у внутрішніх покоях, тоді як Лінь Юйцзэ, добре знаючи вдачу Цзян Ли, попрямувала з людьми до головного залу.
Переступивши високий поріг, Лінь Юйцзэ ступила на білокам’яну підлогу головного залу і підняла праву руку, наказуючи солдатам чекати ззовні. У просторій залі будь-який найменший звук віддавався луною; ляскіт її власних металевих обладунків і піхв меча безперервно гудів під склепінням.
Одягнена у парадні шати Цзян Ли виглядала неймовірно вродливою: її губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою, брови тонко виведені, а пронизливі феніксові очі, як і раніше, сяяли неймовірним блиском. Проте її порожній, холодний погляд, спрямований прямо на неї, болісно защемив у грудях Лінь Юйцзэ.
Коли Лінь Юйцзэ підійшла ближче, У Шоукунь, який стоя навколішки, підвівся, обернувся і заступив їй дорогу. Він дивився на Лінь Юйцзэ з таким самим спокоєм. Обидва вони вже були готові померти. А їхня мовчазна злагодженість викликала у Лінь Юйцзэ глибокий внутрішній дискомфорт.
У Шоукунь дивився просто у вічі Лінь Юйцзэ і вимовив низьким голосом:
— Лінь Юйцзэ, а ти пам’ятаєш ту ворожіння з минулого?
Далекі спогади спливли на поверхню: якийсь дивний даос казав їй, що вона —
— Дев’ятка на верхній лінії: «Гордий дракон матиме про що жалкувати». Це крайній ян, а на межі ян переходить в інь, досягнувши піку, усе йде на спад, — низьким голосом повторив У Шоукунь і додав: — Я колись спеціально вивчав шістдесят чотири гексаграми Книги Змін. Дев’ятка на п’ятій позиції символізує верховного володаря, але шоста лінія означає занепад. Я думав, що коли ти піднялася до посади головного радника, а потім опинилася під домашнім арештом, це якраз і відповідало тій ворожінні... та ніяк не гадав, що до вершини ви ще не дійшли.
У Шоукунь загадково посміхнувся і промовив:
— Пане Лінь, я чекатиму на вас під землею в той день, коли почнеться ваш занепад.
Лінь Юйцзэ холодно кинула:
— Ми з вами не пристрасні коханці, пану У не варто спеціально чекати на мене на Міст Небуття.
Ці слова її не залякали. Зрештою, це було лише виконанням поставленого завдання супроти власної волі або знищенням у разі невдачі. Якщо раптом доведеться загинути й відправитися в Жовті Джерела, це можна буде сприймати навіть як звільнення.
Лінь Юйцзэ витягла з піхв меч. Щойно пролунав дзенькіт вийнятого леза, тіло У Шоукуня здригнулося, і він не втримався, щоб наостанок не кинути погляд на Імператрицю — у цьому погляді була і ніжна прихильність, і повна рішучість.
Коли він повернув голову назад, страх у його очах зник. Кинувши погляд на небо за спиною Лінь Юйцзэ, він заплющив очі. На троні ж імператриця продовжувала дивитися лише на Лінь Юйцзэ.
— Відпустіть його. Наші справи стосуються лише нас двох, до чого тут інші?
— Ваша Величезло? — У Шоукунь різко обернувся.
Рука Лінь Юйцзэ завмерла, вона забарилася на місці. Хоча вона й недолюблювала У Шоукуня, але вбивати його без крайньої потреби не збиралася; проте повстанці йшли під гаслом очищення оточення імператора, тож хтось мусив понести за це відповідальність.
— Якщо У Шоукунь не помре, обурення народу не вгамувати, — мовила Лінь Юйцзэ.
Імператриця жалісно усміхнулася:
— Обурення народу? Мого життя буде цілком достатньо, аби його вгамувати.
У пам’яті Лінь Юйцзэ раніше блимнув уривок спогаду з минулого життя: її прив’язали до стратного стовпа, а навколо весь світ кричав про те, яка вона зрадниця батьківщини, і закидав її капустяним листям та тухлими яйцями. Ті пари червоних від злості очей були сповнені люті, готової розірвати її на шматки.
Ззовні залу луною прокотився чіткий ритм кроків — це Тоба Цзянчан привів війська до головної зали. У погляді Лінь Юйцзэ спалахнула іскра, вона повернула меч назад у піхви, розвернулася обличчям до Тоба Цзянчана і сказала:
— Ваша Високосте.
Уся увага Тоба Цзянчана була прикута до імператриці. На його обличчі застигла злісна посмішка, і він випалив:
— Того разу мій батько збирався передати престол мені, і якби не опозиція міністрів, це місце ніколи б не дісталося тобі. Сестрице, час повертати драконячий трон мені!
Дитячий голос Тоба Цзянчана звучав моторошно й холодно, він наказав:
— Генерале Лінь, вбийте їх заради мене!
Лінь Юйцзэ трохи помовчала, перш ніж скласти долоні перед грудьми:
— Слухаюсь.
Меч Тайэ знову вискочив з піхв. Зосередивши погляд, вона одним ударом пронизала груди У Шоукуня. Миттєво бризнула кров, пофарбувавши її обладунки в червоний колір. У Шоукунь, у якого вмить зникли сили, впав на землю, продовжуючи дивитися на імператрицю — в його очах читався нескінченний сум розлуки.
Побачивши, що Лінь Юйцзэ вагається, Тоба Цзянчан квапливо прикрикнув:
— Швидше, вбивай сестрицю! — він важко дихав. Поки імператриця жива, влада все ще не в його руках, а він уже втратив усяке терпіння.
Тримаючи в руці меч, з якого капала кров, Лінь Юйцзэ неспішно крокувала на високий поміст. Її глибокий і безстрасний погляд не дозволяв розгадати її думки. Імператриця дивилася на неї з таким самим спокоєм, і вони мовчки зустрілися поглядами, немов уже відійшли від цієї межі життя і смерті.
— Азє, ти хоч колись любила мене? — Цзян Ли згадала минулі щасливі миті й раптом відчула, що все це було лише її власним довгим сном, а сувора реальність полягала в тому, що Лінь Юйцзэ просто користувалася нею.
Лінь Юйцзэ нічого не відповіла. Вона лише завмерла з мечем перед імператрицею, не роблячи жодного руху.
Тоба Цзянчан не розумів, про що говорить імператриця, але тривога в його серці лише посилювалася, і він не витримав:
— Генерале Лінь?
Не дочекавшись відповіді від Лінь Юйцзэ, Цзян Ли жалісно усміхнулася — тепер усе стало зрозуміло.
Вона заплющила очі, видавивши зі сльозових протоків краплі сліз. Повернувши голову вбік, вона оголила шию, запрошуючи до смертного удару.
[Здобуто показник розбитого серця імператриці: 40 балів. Поточний прогрес: 100%. Отримано 40 балів системи.]
Серце Лінь Юйцзэ пронизав дикий біль, вона ледь не впустила важкий меч з рук.
[Основне завдання не виконане, носій не може залишити цей світ.]
Побачивши, що Лінь Юйцзэ не рухається, Тоба Цзянчан остаточно втратив терпіння. Витягнувши власний короткий меч, він поліз на високий поміст, наміряючись розправитися з усім самотужки.
Раптом іззовні долучилися короткі, але ритмічні й чисельні кроки: величезна кількість солдатів наближалася до зали. У полі зору з’явився впізнаваний червоний шовковий шолом Лин Цзыяo.
Лінь Юйцзэ глибоко зітхнула, і її права рука, що тремтіла, різко вивернула зап’ястя, направляючи лезо меча Тайэ прямо в груди Тоба Цзянчана.
http://bllate.org/book/19929/1961127
Готово: