Лян Суннянь повернувся й кивнув йому, даючи зрозуміти, щоб він продовжував.
В ту ливну ніч він гнав машину гірською дорогою і загинув на місці — тіло хоч ціле залишилося, а секретар, що сидів поруч, виявився куди менш удачливим, його розірвало на шматки. Родичі загиблого кілька разів влаштовували скандали в компанії, поки нарешті не дізналися, що їхній син крутився на сторонку і був у когось коханцем.
Зробивши паузу на кілька секунд, Сюй Тинчжи тихо додав:
— Чжоу Ши не залишив йому ні ломаної копійки.
— Це був його власний вибір. — Лян Суннянь не виказав ні співчуття, ні жалю, його тон був холодним і відстороненим.
— Не розумію. — Сюй Тинчжи похитав головою, кілька секунд роздумував, а потім, трохи задерши підборіддя, посміхнувся: — Тань Юйчжо такий гарний. Якби він був моєю дружиною, я б віддав йому все, що маю.
Лян Суннянь кинув на нього погляд — прямий і байдужий.
Сюй Тинчжи обернувся до нього і злегка розширив очі:
— Чого це ти?
— Не говори дурниць, — спокійно кинув Лян Суннянь.
Сюй Тинчжи порахував це дивним і схилив голову набік:
— Та що ти, я ж нічого такого не сказав. Дивлячись на це обличчя, невже ти ніколи про це не думав?
— Забудь, я і так знаю, що ти ніколи про таке не думав, — випалив Сюй Тинчжи, навіть не задумуючись.
Лян Суннянь з абсолютно рівним виразом обличчя дивився крізь вікно на темну, засніжені ніч. Він ані заперечив, ані підтвердив, здавалося, мовчки погодившись.
Приблизно через пів години Тань Юйчжо, закутаний у заметіль і вітер, штовхнув двері. У залі сиділо з десяток людей, більшість із яких були йому незнайомі.
Спочатку його погляд впав на Сюй Тинчжи — без особливого інтересу, — а потім перемістився на Лян Сунняня, що сидів поруч. Погляд залишився таким же рівним і спокійним.
Менеджер провів його до вільних місць якраз біля Сюй Тинчжи. Зауваживши, що Тань Юйчжо виглядає якимось знесиленим, а його обличчя неприродно зблідло, Сюй Тинчжи не втримався і турботливо запитав:
— Ти як? Усе гаразд?
Тань Юйчжо підвів очі на Сюй Тинчжи. Його мозок міркував мляво, і лише за кілька секунд він перепитав:
— Що?
Сюй Тинчжи посміхнувся і вирішив не допитуватися далі, змінивши тему:
— Ти якраз вчасно, ми тільки почали пити.
Тань Юйчжо сів поруч із ними, і Сюй Тинчжи налив йому келих, запитавши:
— Вмієш пити?
Тань Юйчжо кивнув. Лян Суннянь повернув до нього голову:
— Коли це ти навчився?
— У містера Таня чудова витримка, — озвався хтось за столом із тих, хто його впізнав. Хоча говорили про Тань Юйчжо, той чоловік дивився виключно на Лян Сунняня. — Якось ми вечеряли з Чжоу Ши, так перші три келихи випив містер Тань.
Тань Юйчжо опустив голову і зробив маленький ковток. Вигляд у нього був абсолютно байдужий, а його холодне обличчя, прекрасне до різкості, здавалося таким же гострим на язик:
— Я тебе не пам'ятаю.
Сюй Тинчжи розреготався:
— Тебе ніхто не пам'ятає, то чого ти лізеш? Вип'юй штрафну за власнім рахунком.
Той чоловік незграбно посміхнувся, нічого не відповів, перехилив келих і випив до дна.
За столом запала коротка тиша. Тань Юйчжо відчував лише легкий голод, усі його думки крутилися навколо страв перед ним, але він був настільки перебірливим, що проігнорував ту саму страву, яка повторювалася на столі вже втретє, і врешті-решт узяв шматочок груші у вині.
Тільки-но він узяв палички й почав їсти, решта знову потроху заговорила. Кілька келихів алкоголю зробили свою справу — думки Сюй Тинчжи попливли, він присунувся ближче і заговорив до нього. Тань Юйчжо провів язиком по верхній губі і помітив, що Сюй Тинчжи за цим спостерігає.
Емоції Сюй Тинчжи розбурхалися сильніше, ніж зазвичай, він пив келих за келихом, не відмовляючись ні від чого. Зрештою він і сам перестав розуміти, скільки випив, а в голові зашуміло.
Крізь туман у затуманеному погляді обличчя Тань Юйчжо, що сидів поруч, здавалося все більш схожим на коштовний нефрит. Збагнувши, що наївся він уже достатньо, Сюй Тинчжи тихенько запитав Тань Юйчжо:
— В карти зіграємо?
— Я у ваші карти не граю, — похитав головою Тань Юйчжо. — У вас одна карта коштує десятки тисяч.
— За все плачу я! — Сюй Тинчжи спалахнув азартом, абсолютно не бажаючи втрачати таку можливість. Він спробував підвестися, але, витративши сили двічі, зрозумів, що на ногах тримається слабо.
Тань Юйчжо прихилився до нього і промовив:
— Ти трохи перебрав.
У Сюй Тинчжи була світла шкіра, і алкоголь миттєво залив йому щоки, зафарбувавши їх у рожевий колір. Очі в нього розфокусувалися, і він тупо дивився на Тань Юйчжо, що опинився занадто близько.
Наступної миті Сюй Тинчжи різко клюнув носом вперед і з глухим стуком вдарився об стіл. Він повністю остовпів і здивовано обернувся.
Лян Суннянь стояв позаду нього. У погляді, яким він дивився зверху вниз, не було жодних емоцій, а голос звучав спокійно:
— Годі вже, ял попрошу когось відвезти тебе додому.
— Що?! — Алкоголь притупив нерви Сюй Тинчжи, і, не до кінця розуміючи ситуацію, він почав щосили моргати до Лян Сунняня. — Та все нормально, я в порядку.
Тань Юйчжо більше не їв. Він спостерігав, як Лян Суннянь набирає номер і коротко говорить щось у трубку. Після цього Сюй Тинчжи, який ще мить тому слабко пручався, миттєво вщух і бездиханно впав обличчям на стіл.
Минуло менше десяти хвилин, як двері кабінки знову відчинилися. Той, хто увійшов, не сказав ні слова, мовчки попрямував прямо до них, схилився і, низько опустивши голову, просто закинув обмέклого Сюй Тинчжи собі на плече.
Чоловік був дуже високим, з різкими рисами обличчя, а на лівій щоці залягав довгий шрам, що надавав йому грізного вигляду.
— Дякую за вечір, я заберу його, — звернувся він до Лян Сунняня. Тань Юйчжо злегка повернув голову, щоб подивитися на нього, і той зло окинув його поглядом.
— На що дивишся? — Лян Суннянь затулив його собою. — Краще стеж за Сюй Тинчжи.
Тань Юйчжо міцно стиснув келих обома руками і швидко відвернувся. Обличчя його зблідло ще на кілька відтінків, і він ще довго не міг отямитися.
Він зробив ковток вина, але рука слухалася погано, і крапля алкоголю потекла по підборідді. Опустивши голову і невідомо про що думаючи, він провів по шкірі вказівним пальцем, а потім затягнув суглоб пальця в рот і злизав краплі.
Подальші події Тань Юйчжо пам’ятав смутно. Він більше не міг з'їсти ні крихти, тому просто продовжував пити. Хтось навпроти нього підвівся, підняв келих, і його губи беззвучно зашевелилися.
— Випиймо останній келих за сьогодні, — сказав той. — Ти прийшов пізно.
Тань Юйчжо не хотів пити. Хоча він і так уже випив надто багато, і один келих туди чи сюди нічого б не змінив.
— Вибачте, я більше не можу, — холодно і ввічливо відмовився Тань Юйчжо, не намагаючись навіть вдавати посмішку.
Лян Суннянь сидів поруч і не збирався втручатися.
Тань Юйчжо дивлячись на це холодне, безстороннє обличчя Лян Сунняня, раптом відчув, як під впливом алкоголю в ньому пробуджуються якісь потворні, мстиві думки, що обвивалися навколо душі міцними пагонами.
http://bllate.org/book/37124/4622998
Готово:
