— О, божество моє...
Десятки років тому папа Римський Светыого престолу за допомогою самого бога знищив зухвальця, який наважився підняти руку на небеса. Ця подія прогриміла на весь континент, переконавши кожного у тому, що боги і справді існують і дарують свою милість цьому світу.
Сила божества була неймовірною: зухвалець винищив десятки кардиналів у багряних рясах, але папа, заручившись божественною підтримкою, покінчив із ним єдиним ударом.
З того часу фанатичне богопізнання та поклоніння Світлому Богу досягли свого піку.
Кожен прагнув своєю відданістю розчулити Світлого Бога, сподіваючись під його подихом за мить перевернути світ і отримати силу, що зробить їх новим поколінням могутніх майстрів.
Проте, окрім самого папи, Світлий Бог явив себе лише одного разу — при народженні Юй Яня, обдарувавши його незрівнянною величчю Дитя Світла.
Проте за всі ті десятки років, що професор Гайнар навчав Юй Яня, аура світла навколо хлопця з кожним днем ставала лиш густішою, проте він так і не здобув тієї жахливої сили, якою володів папа. І саме тоді, коли професор Гайнар майже змирився з думкою, що Юй Янь — всього лише звичайна людина з ледь помітним відтінком світлої аури...
Сталося диво.
Так, професор Гайнар ладен був назвати це саме так.
У роки своєї юності професор Гайнар теж був палким адептом Світлого Бога і марив про те, як ласка небес в одну мить перетворить його на непереможного воїна. Але з роками цей юнацький сон розчинився в тумані часу.
Він і гадки не мав, що Юй Янь, провівши більше десятка років у звичному житті, якимось дивом справді стане могутнім майстром — точнісінько так, як колись уявляв собі сам Гайнар. Ба більше, Світлий Бог особисто навчив його боротися з потворними творіннями темряви так, щоб не отримати жодної подряпини.
Професор Гайнар важким, зосередженим поглядом окинув Юй Яня.
Юй Янь же непохитно підняв погляд і відповів йому натягнутою посмішкою, причому кожен куточок його губ був вигнутий із неймовірною, майже механічною точністю.
Професор Гайнар раптом усміхнувся, знову перетворившись на добродушного дідуся, і лагідно промовив:
— Ваша світлости Дитя Світла, той факт, що ви змогли зріти божество уві сні — воістину найбільша честь для нашої імперії Десайт.
— Ваших нинішніх здібностей більш ніж достатень, аби вступити до академії Соксар. Чи не бажаєте ви вирушити туди разом зі мною?
Коли дещицю раніше він звертався до Деріана, професор Гайнар сказав лише, що той може супроводжувати його.
А от звертаючись до Юй Яня, він запитав, чи той погодиться піти з ним добровільно.
Очевидно, що якби це змагання мало якесь значення, то Юй Янь уже давно лишив Деріана позаду на добру тисячу ліг.
Але ніхто з присутніх не висловив і тіні сумніву.
Почувши слова Юй Яня, всі навколо просто застигли з роззявленими ротами.
Якщо Юй Янь і справді здатний спілкуватися зі Світлим Богом уві сні, то різкий стрибок його магічної сили та раптово опановані здібності отримували цілком логічне пояснення. В очах кожного тут присутнього Світлий Бог поставав утіленням абсолютної, всемогутньої влади.
Адже це було найвище божество, що стояло вище за всіх смертних і навіть за саму імператорську владу!
Юй Янь опустив погляд і легко усміхнувся, а його волошково-очима розлилася м'якість кришталевої води.
— Звісно.
·
Через те, що спершу вибухнув один бомбовий снаряд на ім'я Деріан, а одразу за ним — другий на ім'я Юй Янь, усі подальші поєдинки видавалися дещо прісними та буденними. Професор Гайнар, виставивши всім оцінки, одразу ж пішов.
Ще ніколи він не йшов так поспішно, але цього разу ніхто з присутніх не наважився б дорікнути йому за це.
Щойно професор зник із поля зору, Деріан цілеспрямовано рушив просто на Юй Яня.
Позаду нього крокувало з десяток людей, створюючи доволі грізну й загрозливу атмосферу.
Щойно Болг запримітів Деріана, його шлунок судомило від тривоги, і він мовчки стиснув кулаки.
Він ніяк не очікував, що Деріан, довідавшись про благословення Світлого Бога, яке отримав Юй Янь, усе одно наважиться шукати з ним зустрічі задля неприємностей.
Натомість Юй Янь дивився на Деріана з м'якою посмішкою, а його ясні волошкові очі випромінювали чисте світло.
Зрештою, якщо уявити агресивно налаштованого Деріана у вигляді звичайного кота, то хоч би як гордовито й зарозуміло той поводився, для Юй Яня він виглядав лише розгніваним пухнастиком, який зазнав поразки, але вперто відмовляється визнати її і прийшов вимагати реваншу.
Юй Янь навіть із відвертою цікавістю вимовив:
— Деріану, ти...
Не встиг він договорити, як Мішель заступив йому дорогу і, прийнявши захисну стійку, випалив:
— Деріану, ти ж бо вже програв! Чого тобі ще від нього треба?!
— Га? — Деріан зиркнув на Мішеля, легко знизав плечима і сміхнувся. — Що таке? Навіть якщо я чогось хочу, невже ти зможеш мене зупинити, бідний учню дев'ятого рівня Мішелю?
Останні слова — учень дев'ятого рівня Мішель — Деріан вимовив так, наче смакував їх кінчиком язика. Кожен склад був виразним і наскрізь просякнутим неприхованою зневагою.
Серед тих, кого навчав професор Гайнар, дев'ятий рівень був найнижчим щаблем.
Ледве почувши це, Мішель зціпив зуби від люті. Деріан, як і завжди, був неймовірно дратівливим — вічно дивився на всіх зверхньо лише через те, що його магічний ранг був вищим.
За звичайних обставин Мішель просто розвернувся б і пішов, не бажаючи витрачати на нього й секунди.
Але зараз Мішель із награною байдужістю посміхнувся:
— Навіть якщо я не зможу тебе зупинити, то як я можу просто дивитися, як ти кривдиш мого нареченого?
Промовивши це, він кинув побіжний погляд на Юй Яня.
Їхні стосунки з Юй Янем останнім часом були натягнутими до краю, і це був єдиний шанс хоч якось усе виправити.
Юй Янь від самого початку хотів, щоб Мішель став на його захист, коли інші кривдять його, але раніше Мішель завзято уникав цього, вважаючи поведінку Юй Яня надто капризною.
Однак тепер, роблячи цей крок, Мішель керувався не лише бажанням задобрити Юй Яня, а й цілком прагматичним розрахунком. Він аж ніяк не очікував, що Юй Янь стане настільки могутнім і навіть зможе бачити самого Світлого Бога.
Якщо після примирення Юй Янь знову покохає його так само щиро, як колись, чи не погодиться він замовити за нього словечко перед Світлим Богом, аби й він зміг за одну мить отримати таку жахливу могутність?
Принаймні зараз Мішель не сподівався на негайне прощення, але вірив: бачачи, як хоробро він заступив йому дорогу, Юй Янь розчулиться, визнає його вчинок героїчним і негайно помститься за нього.
Юй Янь розтулив губи:
— Тобі зовсім не обов'язково було це робити...
Почувши його голос, Мішель самовдоволено кинув погляд на Деріана — ну от, він же казав, Юй Янь обов'язково заступиться за нього...
— Мішель, хіба ми не розірвали заручини вже давно?
Що?
Ці слова пролунали немов ляпас, що гучно обпеكв обличчя Мішеля. Він здивовано витріщився на Юй Яня, не в змозі повірити, що той міг сказати йому подібне.
А Деріан лише посміхнувся, випромінюючи злорадство:
— О? То ви вже не наречені? Скажи-но, учню дев'ятого рівня Мішелю, заради чого ти тоді заступився перед Дитям Світла? Чи не хочеш ти наслідувати того нікчемного слугу, який мріяв злетіти до небес за один стрибок?
Кілька днів тому сталася історія: один малопримітний слуга довгий час таємно кохав знатну аристократку. Щоб заслужити її прихильність, він героїчно заступився за неї під час нападу бандитів, і це зрештою розтопило її серце — панянка втекла з ним із дому.
Щойно ця історія спливла на поверхню, вона стала загальним посміховиськом у вищому світі Едріні. Адже жоден справжній аристократ ніколи б не погодився зв'язати своє життя з черню лише тому, що той одного разу врятував їх і забажав втечі.
Порівнявши Мішеля з тим амбітним слугою, який здатен лише на дешеве геройство й більше ні на що не годиться, Деріан фактично розтоптав його гордість і репутацію.
Більше того, Деріан говорив у своїй звичній розслабленій, вишуканій та протяжній аристократичній манері, розставляючи акценти так, що Мішелю хотілося просто вирвати йому язика. Але ще більше дратувало те, що почт Деріана вів себе точнісінько так само: їхні пихаті погляди, немов під копирку зняті з обличчя господаря, надійно прибили Мішеля до ганебного стовпа.
Мішель задихнувся від люті:
— Деріане, ти що собі дозволяєш?! Я взагалі-то королівський принц, як ти смієш так мене принижувати?!
Та й Юй Янь... Чому Юй Янь став таким жорстоким і безсердечним? Він же стільки разів поступався йому раніше заради їхнього майбутнього, чому ж він тепер так вперто вимагає розриву заручин?!
Деріан зневажливо зиркнув на нього:
— Королівський принц? І що з того? Ти всього-на-всього пішак, якого королівська родина кинула сюди, аби приручити Юй Яня. Щойно ти перестав подобатися Юй Яню, твоя цінність впала до нуля. Інакше чому тебе за стільки років жодного разу не викликали назад до столичного двору?
Очі Мішеля почервоніли від сліз і люті, він кинувся вперед, маючи намір зчепитися з Деріаном у бійці.
Але хіба міг він змагатися з ним? Деріан лише зневажливо махнув рукою, і Мішель із розмаху гепнувся долілиць на землю.
Побачивши жалюгідний стан Мішеля, Юй Янь повільно підійшов до нього, присі навпочіпки, взяв його за підборіддя і підняв голову. Дивлячись на нього з висоти свого зросту, Юй Янь більше не випромінював м'якості — його волошкові очі крижаніли, наче вічна мерзлота на дні прірви.
Мішель, розбивши обличчя до крові й бруду, дивився на Юй Яня так, ніби перед ним стояла абсолютно чужа людина. Рятуючи слова, він пробелькотів:
— Т-ти... Ти ж не Юй Янь...
Хіба міг справжній Юй Янь бути настільки холодним і бездушним? Хіба міг Юй Янь просто спостерігати, як його б'ють? Як міг він залишатися байдужим до його болю?
Юй Янь легенько усміхнувся. І разом із цією посмішкою крижаний холод ніби розчинився, а він сам лагідно промурликав:
— Авжеж ні. Я не Юй Янь. Справжній Юй Янь помер того ж дня, коли ти привів туди людей і влаштував те знущання в рабовласницькій кімнаті.
Як він міг померти?
Мішель не розумів. Адже тоді, у темниці, Юй Янь був настільки гострим на язик, що навіть заглушив самого Юй Лі, змусивши того опустити голову.
Проте Юй Янь більше не збирався нічого йому пояснювати.
Він, звісно, мав на увазі зовсім не ту кімнату, де знаходився зараз. Йшлося про ту саму темницю, куди оригінальний власник тіла стрімко зірвався з небес у саме пекло. Через байдужість Мішеля він витерпів набагато більше болю, ніж Мішель зараз.
Зрештою, те, що сталося з Мішелем, іще квіточки. У початкових планах Юй Яня не було пункту «розбити йому обличчя в кров», адже він мав би бути лагідним і добрим Дитям Світла.
Але Деріан зробив усе навіть краще, ніж він очікував.
Коли Деріан побачив, що Юй Янь прямує до Мішеля, він уже вирішив, що той зм'якшав серцем, і навіть ледь помітно насупився.
Але почувши слова Юй Яня, він знову розплився в посмішці, хоча обличчя його все ще залишалося напруженим:
— Здається, ти все ж не настільки дурний, щоб і справді повірити в його бажання тебе захистити.
Юй Янь підняв погляд на Деріана, і в його очах заіскрився лукавий блиск:
— Здається, цього разу ти програв? Якщо програв я — я лижу твої підошви, а от якщо програєш ти?..
Він ледь помітно качнув носком свого черевика.
Деріан здригнувся, немов переляканий кіт, уперто й гордо втупившись у нього поглядом, і вже ладен був опустити голову.
Як раптом із темряви пролунав трохи похмурий голос:
— Хто тут програв?
Слідом за цим почулося ритмічне скрипіння коліс крісла.
Юй Янь скосив очі й побачив чоловіка в чорній мантії. У нього була струнка постать, гарні й мужні риси обличчя, проте густий похмурий морок у чорних очах робив його схожим на гнилу, вологу деревину під зливою, позбавлену будь-яких ознак життя.
На куточку його ока виднілися три свіжі подряпини.
А людиною, що штовхала його крісло позаду, виявився... Юй Лі. Юй Янь здивованно підняв брови.
Щойно Юй Лі помітив Юй Яня, він тут же відвернувся, категорично відмовляючись на нього дивитися.
Натомість Деріан бадьоро підбіг до чоловіка, його гордовитий вираз обличчя миттєво згас, змінившись на напрочуд покірний:
— Брате, чому ти прийшов?
Чоловік простягнув руку й лагідно торкнувся голови Деріана:
— Прийшов подивитися на тебе.
Неймовірно, але цим чоловіком виявився граф Шерлок. Юй Янь здивовано кліпнув і звернувся мисленно до системи: «Нульовий...»
Думаючи, що Юй Яню цікаво дізнатися про стосунки між графом Шерлоком та Юй Лі, Нульовий поспішно пояснив:
— У місті Едріні Юй Лі крутить роман одразу з трьома. Один із них — Мішель, а двоє інших — брати Шерлок і Деріан із дому Мортіан. Згодом вони почнуть жорстоку битву за право володіти Юй Лі, що врешті-решт призведе до повного руйнування всього роду Мортіан...
?
Юй Янь насупився. Він ніяк не очікував подібного переплетення сюжетних ліній. За інших обставин він із задоволенням поїл би смачного попкорну, спостерігаючи за драмою, але зараз його цікавило зовсім інше.
В очах Юй Яня, щойно граф Шерлок з'явився на арені, крихітні частки «Темряви», що витали в просторі, кинулися до нього, немов до рідної матері. На самому графі теж лежав густий чорний відблиск.
Особливо його очі — Юй Яню здавалося, ніби він дивиться на живу ходячу масу енергії, яка намагається щось йому сказати.
Чи не це мала на увазі Кендані, коли говорила про людей, повністю поглинених «Темрявою»?
Тим часом Мішель, лежачи неподалік у бруді, люто дивився на натовп.
Він ненавидів усе навколо відтоді, як Юй Янь дивився на нього з холодною зневагою, а на Деріана — з такою милою посмішкою.
Ба більше, за спиною графа Шерлока стояв Юй Лі — той самий хлопчик, який завжди так мило посміхався йому, а тепер навіть не бажав повернути голову в його бік.
Гірке приниження накрило Мішеля з головою, і він раптом згадав слова Юй Яня про рабовласницьку кімнату.
З приглушеним болем у серці він подумав: невже тоді, у тій темниці, Юй Янь дивився на нього з таким самим приниженням, поки він пестив і захищав Юй Лі?
·
Після завершення заходу Юй Янь попрощався з усіма і повернувся додому. Спершу він збирався розшукати Кендані, аби напевно переконатися, як саме виглядають люди, поглинуті «Темрявою».
Проте, зайшовши до спальні, він із подивом помітив, що Мелін, яка зазвичай одразу кидалася до нього на руки з ласкою, зараз вперше скривилася з відразою. Її крихітні пальчики вчепилися в його одяг, намагаючись відтягнути його й кинути на підлогу — так, ніби вона побачила щось огидне і брудне.
Юй Янь із усмішкою розслабив руки, дозволяючи їй хазяйнувати.
Мелін хоч і була крихітною, але діяла спритно. За лічені хвилини вона зірвала з нього верхнє вбрання і жбурнула на підлогу.
Зробивши це, вона замахала рученятами, збираючись щось сказати, але розтуливши рот, збагнула, що не вміє говорити. Тоді Мелін просто потягла Юй Яня до дзеркала води і різким рухом руки викликала на поверхні рядок літер:
— Ти бачив графа Шерлока?
Юй Янь здивовано розширив очі — він ніяк не очікував, що Мелін здатна висловлювати думки таким чином.
Нульовий у свідомості незадоволено пирхнув: воно й годі було казати, він давно підозрював, що це створіння непросте, а хазяїн усе пропускав повз вуха. Тепер же, коли вона почала «розмовляти», хазяїн міг би й проявити хоч краплю пильності...
Юй Янь із радістю підхопив Мелін на руки:
— Мелін, ти вмієш розмовляти? Звідки ти знаєш, що я зустрічався з графом Шерлоком?
Ну що ж, Нульовий не помітив і натяку на страх у Юй Яня. Хазяїн радів так, наче він був турботливим татусем, чия донечка вперше вимовила слово, ще трохи — і він почне куштувати власні вуха від розчулення.
Мелін ображено скривила носик, і текст на водному дзеркалі змінився:
— Від нього смердить. Коли він нещодавно наближався до мене, я відчула запах крові.
Юй Янь кліпнув. Раніше він чув від Болга, що браму садиби Берклі зніс саме граф Шерлок зі своїми людьми — а все тому, що хатній ельф родини Берклі подряпав йому обличчя.
Він і гадки не мав, що тим ельфом виявилася Мелін.
Згадавши три шрами на обличчі графа Шерлока, Юй Янь мимоволі глянув на руки Мелін.
Її пальчики були маленькими й білосніжними, наче витворами мистецтва з порцеляни, а подушечки мали рожевуватий відтінок — і невже цими ніжними ручками вона залишила ті сліди?
Юй Янь спробував легенько провести рукою Мелін по власній долоні, від чого кінчики її вушок миттєво почервоніли від сорому, і вона швидко висмикнула руку, не дозволяючи йому продовжувати.
Юй Янь кашльнув, із запізненням усвідомивши, що поводиться як якийсь сталкер, і спробував невимушено змінити тему:
— Кров? Мелін, ти хочеш сказати, що у його домі є щось недобре?
Треба зазначити, що граф Шерлок уже давно не брав участі у військових кампаніях, тож за логікою речей ніякого відношення до кровопролиття він мати не міг.
Мелін змахнула віями, її смарагдові очі блиснули, і картина на дзеркалі змінилася.
Перед ними постав похмурий підземний хід. Вологий і темний, порослий мерзенним мохом, він упирався в ряд залізних кліток.
Клітки висіли просто над прірвою, прикріплені до стелі ланцюгами, а всередині кожної з них страждали закривавлені работоргівцеві бранці.
Під клітками розкинувся каламутний басейн, кишючий мерзенними монстрами з роззявленими пащами. Вони чекали лише на те, коли втомлені бранці випустять з рук ланцюги, аби впасти просто до них на обід.
...
На тілах цих нещасних Юй Янь помітив знайомі номери.
Він безпристрасно подумав про те, що на одязі Кетона на аукціоні був випалений точно такий самий номер.
Не дивно, що на аукціоні так очевидно замішана знать, але розкрити їх вдалося лише тоді, коли він залучив міську управу.
Виявляється, усе було саме так, як він і припускав.
За кулісами хтось стояв.
·
Юй Янь вирішив особисто зазирнути до маєтку графа Шерлока.
Нульовий був у паніці: «Хазяїне, ти з глузду зсунувся?! А якщо нас зловлять, що тоді?! Хіба такі справи не вимагають ретельного планування?!»
Юй Янь скоса зиркнув на нього, і Нульовий одразу зрозумів: хоч як голоси, це марно. Картини, показані Мелін, переконали Юй Яня остаточно, і цей похід у гості скасуванню не підлягав.
Нульовий у ту ж секунду відчув, що Мелін справді схожа на підступну наложницю. З таким рівнем сліпої довіри до неї хазяїн міг піти за будь-яким її фейком, та ще й сам радісно допомагав би пакувати речі на продаж.
Сперечатися з нею він не наважувався, тому лише жалібно скулився в куточку, почуваючись беззахисною дитиною поруч із підступною мачухою, яку безмежно пестить король.
А самому Юй Яню, звісно ж, відводилася роль нікчемного короля.
Не здогадуючись, ким його вважає система, Юй Янь переодягнувся і потайки залишив маєток.
Добравшись із передмістя до центру міста, він найняв карету.
Візник усю дорогу поглядав на пасажира в темному плащі, відчуваючи певну таємничість, і намагався обережно вивідати інформацію:
— Шановний пан, дозвольте запитати, куди саме ви прямуєте?
Юй Янь відповів:
— Я друг графа Шерлока. Через поразку в тій битві він надто довго перебував у депресії, і я думав, що він уже ніколи не оговтається. На щастя, милість Світлого Бога вивела його з тіні. Він надіслав мені листа із запрошенням на зустріч, і я примчав сюди самотужки, не тямлячи себе від радості.
Юнак виглядав шляхетно, а його манери та м'який тон були настільки приємними, що всі сумніви візника розвіялися за лічені секунди.
Візник співчутливо зітхнув:
— О, це правда. Граф Шерлок колись був неймовірно надійною людиною, і те, що через поразку він втратив здатність ходити — просто жахлива трагедія. Але якщо ви так довго не бачилися з ним, раджу бути обережним: головний вхід у його маєток уже давно занепав, тож усі гості тепер заходять і виходять через чорний хід.
Отримавши несподівану й корисну інформацію, Юй Янь із усмішкою подякував йому.
Коли він виліз із каретки, вже за північ. На небі сяяли два місяці — криваво-червоний та білосніжний.
Юй Янь щільніше загортався в чорний плащ, ховаючи помітне золоте волосся.
Маєток графа Шерлока вражав своїми масштабами, і головні ворота і справді виявилися наглухо зачиненими, як і казав візник.
Обйшовши садибу довкола, він знайшов кілька хвірток, але біля кожної з них несли варту озброєні люди, тож проскочити непоміченим не вийшло б.
Втім, Юй Янь помітив крихітну слабкість: у лівому кутку задньої стіни знайшовся невеликий проріз, через який можна було перелізти всередину. За парканом лежала занедбана комора.
Покрутившись там кілька разів і переконавшись, що до цього місця нікому немає діла, Юй Янь звів брови і вирішив ризикнути.
Стіна виявилася невисокою, і перемахнути через неї не становило жодних труднощів. Він м'яко й безшумно приземлився на землю.
Щойно опинившись всередині, Юй Янь хотів уже покликати Мелін, аби вона вказала дорогу, як раптом у наступну ж секунду відчув, як на нього накотилася неймовірна, нищівна хвиля сили.
Вона нагадувала дикий, хаотичний шторм, що змушував дихати з перебоями під своєю вагою.
Але в ту ж мить, коли тиск наблизився до нього, він дивним чином розм'якхнув, обережно обійнявши його так, немов побоювався розбити тендітну порцелянову ляльку від найменшого дотику.
Хтось надзвичайно могутній знаходився поруч!
Юй Янь блискавично сформував на долоні закляття очищення, готуючись вдарити ворога, щойно той підійде ближче, а в разі невдачі — дати дьору.
Але хтось несподівано перехопив його за зап'ястя, і готове закляття розвіялося саме собою, втративши всю силу.
М'який червоний шовк ковзнув по його зап'ястю, і чиясь постать виросла просто в нього за спиною.
Густий, п'янкий і разом із тим холодний аромат оповив його з голови до ніг.
Юй Янь повернув голову і зустрівся поглядом із видовженими, витонченими червоними очима.
Його білі вії ледь требітнули, а серце раптом пропустило удар, вискочивши з-під контролю.
Незнайомець запитав його пестливим, але зухвалим голосом:
— Ваша світлости Дитя Світла, завітавши опівночі, ви шукаєте мене?
І в ту ж секунду в голові Юй Яня розірвався відчайдушний голос Нульового, лунаючи з гучністю автоматних черг:
— О боже, о боже, о боже! Звідки він тут взявся?!
— Хіба Август — це не головний бос, останній лиходій, який мав з'явитися лише у другій половині сюжету?!
— Хазяїне, тікаймо! Цей тип — справжній псих!!!!!!
http://bllate.org/book/23146/2478930
Готово:
