Чому це не міг бути сам Хуа Яо? — раптом вимовив чийсь голос.
У чайній миттю запала тиша. Усі дружно повернулися до хлопця, що заговорив, після чого вибухнули сміхом.
Хуа Яо? Та як таке можливо! Десять років тому Бессмертний Цзыси власноруч розрубав його мечем, він уже давно мертвіший за мертвецького! Про такі великі речі, малюче, хіба твої старші тобі не розповідали?
Хлопець невдоволено заперечив:
— Розповідали, але мій наставник також казав, що той Хуа Яо є спадкоємцем Короля Гу, володіє таємним рецептом виготовлення Гу Жизни и Смерти, і за ним через це навіть полювали. Можливо, перед смертю він якраз використав Гу Жизни и Смерти.
Натовп розсміявся ще голосніше.
— Цей Гу Жизни и Смерти здатен звертати життя на смерть і повертати до життя мертвих! Це ж легендарна річ, про яку лише чули чутки, але ніколи не бачили на власні очі. Хіба міг якийсь Хуа Яо отак запросто його виготовити? Малюче, іди краще додому та поглянь свої сни!
Обличчя хлопця почервоніло, він випнув шию і випалив:
— Чому б ні, я ж бачив...
Домовляти він не став, раптово замовк, а на його обличчі промайнув вираз тривожної совісті. Проте, якщо придивитися уважніше, відвідувачі чайної лише кепкували й сміялися, зовсім не сприймаючи його всерйоз. Роздратований хлопчак обурено піднявся і покинув чайну.
Кілька компаній у чайній перезирнулися і теж одна за одною встали, щоб розрахуватися.
Хлопець поводився так, ніби вперше вибрався з дому: він із запалом розгулював центральною вулицею, все чіпав і роздивлявся навколо, знаходячи дивним кожнісіньку дрібницю, а потім навіть зайшов до крамниці нефриту і купив там шпильку.
Сховавши шпильку, він щойно вийшов за порог, як його різко схопили за руку й, затупивши рота, затягли в сусідній провулок.
Мх-мх-мх-мх?!
У глибині вузького провулку хлопця, що не переставав вириватися, грубо кинули на землю, та так гучно, що він аж ойкнув.
Не звертаючи уваги на забитий зад, хлопчак трохи відповз назад, тривожно дивлячись на кількох похмурих і зловісних чоловіків перед собою, і застережливо вигукнув:
— Хто ви такі і чому мене схопили?
— Малий, нарешті ми тебе впіймали, — злостиво вищирився ватажок. — Кажи! Де ти бачив Гу Жизни и Смерти?
Хлопець злякався, несвідомо прикривши рукою пояс, але швидко відпустив її і, вдаючи спокій, промовив:
— Я-какий ще Гу Жизни и Смерти? Хіба я міг бачити таку легендарну річ?
Ватажок мав гострого зора і з першого погляду помітив його рух. Він кинувся вперед, притиснув хлопця до землі й, незважаючи на опір, простягнув руку, намагаючись шарити в нього за поясом.
Згори раптово луןало: Незліченні скарби! Як можна поводитися так нечемно з молодшим братом? — і з небес злетіла мітла з кінського волосу, відкинувши ватажка геть.
Розлючений ватажок закричав:
— Старий лисе! Смієш мені заважати?!
З паркану зістрибнули двоє даосів — чоловік і жінка. Даос із посмішкою сказав:
— Рідкісні скарби повинні належати кожному, хто їх побачить, тож чому брат намагається забрати все собі?
А стояча позаду даосистка згнітила тонкі бви:
— Не марнуй слова на них, братику, спершу схопимо цього хлопця, а там побачимо!
— А от і ні! — з провулку вилила нова юрба людей із мечами. — Раз уже бачили всі, то й наша Секта Зеленого Меча має отримати свою частку!
Побачивши, що людей стає все більше, даос підморгнув даосистці. Користуючись загальною плутаниною, жінка вхопила хлопця і стрибнула в повітря, збираючись утекти!
— Не смій тікати, розбійнице! — в один голос крикнуло кілька адептів Секті Зеленого Меча і, оідко керуючи летючими мечами, спробували перетнути їм дорогу, але мітла з кінського волосу збила їх по черзі. Даос усміхнувся:
— Цей Гу Жизни и Смерти забираємо ми, брат і сестра.
Не встиг він договорити, як згори пролунав жалісливий крик: даосистка, що вже злетіла в повітря, отримала прямий удар важкою залізною булавою по голові й гуркотом гепнулася на землю. Ба більше, на неї впав і заволав переляканий хлопчак, придавшивши її настільки міцно, що жінка знепритомніла просто на місці.
Залізна булава збила пил і впала в руки кремезного чоловіка середніх літ. Той глузливо хмикнув:
— Дайте-но поглянути, чи наважиться хтось відібрати те, що належить Секте Унянь?!
Чотири сторони зіткнулися поглядами й кинулися в бій! У ту ж мить у провулку заблищали клинки, замелькали мечі, заіскрилися різноманітні магічні скарби. Кожен хотів схопити хлопця, але інші одразу ж ставали на заваді.
— Рятуйте! Вбивають! — схоже, хлопчик зовсім злякався. Замість того щоб ховатися в кутку, він з криками та зойками на чотирьох кинувся назовні, але не встиг пробігти й кількох кроків, як зачепився і перекинувся через голову, якимось дивом уникнувши лезо летючого меча. Не встиг він підвестися, як рука зісковзнула, і він кубарем покотився далі, оминаючи змахування мітли з кінського волосу. Весь у пилюці, брудний і знесилений, він усе ж зумів вирватися на волю цілим і неушкодженим. На жаль, від надмірного переляку він не помітив напрямку і на повному ходу влетів просто в обійми чоловіка середніх літ, що чатував біля виходу з провулку.
Чоловік неймовірно зрадів, замахав залізною булавою, відбиваючи решту переслідувачів, і, міцно вхопивши принесений до рук скарб, стрімко кинувся геть.
Інші кинулися в погоню. Адепти Секті Зеленого Меча летіли на мечах найшвидше і трималися попереду, але чоловік майстерно використав особливості місцевості й зумів відірватися від них.
— Старший брате, ми все ще женемося? — запитав один із учнів.
Той стиснув зуби:
— Годі переслідувати. Ходімо, повернемося і доповімо наставнику! Від суду не сховаєшся, а Секта Унянь розташована якраз на горі Орлиная Пасть!
Тим часом усі загони дружно розвернулися, щоб доповісти про все своїм главам і наставникам. З іншого ж боку, чоловік, що тягнув хлопця, зупинився в якійсь густій лісосмузі.
Хлопчик, якого волокли всю дорогу, з розгубленим виразом обличчя почав лупити чоловіка кулаками й ногами:
— Відпусти мене! Куди ти мене ведеш?! Рятуйте!!
Тримаючи в одній руці залізну булаву, а в іншій — комір хлопця, чоловік спішив утекти і не мав часу зупиняти його. Отримавши стільки стусанів за всю дорогу, він ледве стримував лють, а тепер, коли терпець урвався, просто відкинув малого геть.
Хлопець із розмаху врізався в дерево і знову ковтнув пилу з землі, але, незважаючи на біль, одразу скочив на ноги і, витріщившись на чоловіка, спробував награно пригрозити:
— Т-ти чого задумав? Якщо ти наважишся мене поранити, мій наставник тобі цього не подарує!
Чоловік холодно посміхнувся:
— Спочатку переконайся, що твій наставник узагалі дізнається про те, що ти загинув від моєї руки.
Обличчя хлопця миттєво зблідло, а голос затремтів:
— Ти хочеш мене вбити? Ч-чого ж ви зчинили такий галас щойно? Мій наставник неодмінно дізнається, що мене викрала Секта Унянь! Якщо ти посмієш мене вбити, щойно він довідається, ви всі... ви всі загинете...
— Секта Унянь? Маючи Гу Жизни и Смерти, навіщо повертатися до тієї Секті Унянь? — злий смішок пролунав з уст чоловіка, і він рушив до хлопця. — Малий, віддавай сюди Гу Жизни и Смерти, і я дозволю тобі померти швидко й безболісно.
Хлопець хотів було відступити назад, але впирався спиною в дерево, тому міг лише напружено дивитися на нього:
— Ти наважуєшся на відкриту зраду? Хіба ти не боїшся, що Секта Унянь оголосить на тебе полювання?
— Якщо здобути Гу Жизни и Смерти, то зрада секти — це дрібниці, — самовдоволено посміхнувся чоловік. — Коли ти помреш, я кину твоє тіло біля підніжжя гора Орлиная Пасть. Якщо твій наставник прийде по мою душу і побачить, що ти загинув просто біля порога Секті Унянь, він усе одно затіє бійку. Навіть якщо вони посваряться хоча б на день-два, цього часу вистачить, щоб я втік далеко-далеко. Тоді світ такий великий — хто мене відшукає?
http://bllate.org/book/41128/5235692
Сказали спасибо 0 читателей