Приблизно о восьмій вечора в клініці для домашніх тварин чергував лише один лікар. Лікар похилого віку, з яким товаришував Сюй Чжи, був відсутній, а за стійкою реєстрації сидів молодий лікар і наводив лад у документах.
Почувши біля входу якесь шумовиння, він недбало підняв повіки й кинув погляд на відвідувача.
Розглеівши обличчя Сюй Чжи, він миттєво пожвавився, кілька разів моргнув, неспішно піднявся з-за стійки та привітно промовив:
— Привіт, що сталося? Твоєму домашньому улюбленцю нездоровиться?
— Так, не знаю чому, але цуценя мляве, і в нього дуже низька частота дихання.
— Дай-но я подивлюся, — сказав молодий лікар.
Сюй Чжи уважно й незворушно спостерігав за ним, прикидаючи в думках його вік — на вигляд йому було трохи за двадцять.
Він вагаючись простягнув сіреньке цуценя лікарю і, все ще сподіваючись на краще, запитав:
— Скажіть, будь ласка, лікаря Лі сьогодні немає?
Лікарем Лі звали того самого знайомого лікаря Сюй Чжи, якому вже минуло п'ятдесят. Зазвичай, коли треба було рятувати кошенят і цуценят, Сюй Чжи водив їх саме до нього.
— О, у лікаря Лі невідкладні справи, а сьогодні черговий я, мене звати Цяо Нин, — відповів Цяо Нин, одягаючи стетоскоп.
Збагнувши, що в словах Сюй Чжи є якийсь підтекст, він поправив окуляри на переніссі і, напустивши на себе вигляд людини неабиякої вченості, почав виправдовуватися:
— Не хвилюйся, я студент четвертого курсу ветеринарного факультету Університету А, і вже доволі давно тут допомагаю. Я не з тих, хто погано знається на медицині.
Через те, що Цяо Нин так прямолінійно озвучив його думки, Сюй Чжи на мить зніяковів. Він зрозумів, що його щойно поставлене запитання було занадто нетактовним і виглядало не дуже ввічливо.
— Вибач, я зовсім не це мав на увазі! Я сам з Університету А і повністю тобі довіряю! Просто лікар Лі — мій давній знайомий, от я й запитав не замислюючись.
— Ой, та чого ти вибачаєшся? Ми ж обидва з Університету А, не треба бути такими офіційними. За хвилину я зроблю тобі знижку на ліки, — простодушно відповів Цяо Нин, розрядивши незручну атмосферу між ними.
— Тоді дякую тобі! Ти справді дуже добрий.
Щойно зайшла мова про знижку, образ Цяо Нина в очах Сюй Чжи одразу ж виріс, і навіть очі за лінзами окулярів здалися дещо мудрішими.
Тепер, дивлячись на Цяо Нина, який у білому халаті старанно й ретельно оглядав сіреньке цуценя, рухаючись впевнено та обережно, Сюй Чжи навіть подумав, що його медичні навички, мабуть, поступово стають дедалі досконалішими.
Вислухавши серцебиття цуценя, Цяо Нин переконався, що все гаразд, після чого взяв термометр, щоб поміряти тварині температуру.
Закінчивши огляд, Цяо Нин взяв медичну картку й швидко розмашистим почерком заніс туди свій діагноз.
— Це застуда через переохолодження. Привезли вчасно, до запалення легенів ще не дійшло. Окрім цього, цуценя здорове, ніякої чумки, парвовірусу чи інших інфекційних хвороб немає.
— От і добре, — Сюй Чжи нарешті зітхнув із полегшенням.
Клац.
Тільки-но він це вимовив, як позаду почувся звук відчинених скляних дверей.
Сюй Чжи обернувся й побачив Ши І.
— Як справи?
Ши І зупинився поруч із Сюй Чжи. Хоча він запитував про стан сірого цуценя, його погляд був прикутий безпосередньо до Сюй Чжи, а не до Цяо Нина.
— Нічого серйозного, на щастя, це просто застуда, — відповів Сюй Чжи.
— Сьогодні ввечері потрібно зробити три невеликі уколи і спостерігати за станом. Залиш цуценя поки у мене, а завтра домовимося про час, прийдеш і забереш його.
Цяо Нин дістав із шафки ампули, а потім переніс сіре цуценя на оглядовий стіл.
Заспокоюючи цуценя і притримуючи його за тулуб, Цяо Нин сказав:
— Давай зробимо перший укол.
— Добре, доктере Цяо.
Сюй Чжи теж допомагав фіксувати малюка. Він погладив собачу голівку й заспокоїв:
— Не бійся болю, все швидко закінчиться.
Цуценя було напрочуд слухняним, а може, в нього просто не залишилося сил — воно й справді аніскільки не сопротивлялося, дозволивши Цяо Нину ввести ліки.
— Готово.
Закінчивши процедуру, Цяо Нин зняв гумові рукавички і знову взяв ручку, щоб записати інформацію про застосовані препарати в медичну картку.
Зробивши кілька штрихів, кінчик ручки завмер у графі з кличкою тварини, і він підняв голову:
— У цуценя є ім'я? Мені потрібно записати.
— Ем...
Сюй Чжи подумав кілька секунд і рішуче назвав ім'я:
— Юлэ.
— ...Що, принц Юлэ, ха-ха?
Цяо Нин посміявся з такого імені. Посміявшись кілька разів, він похвалив:
— Гарне ім'я, це хлопчик, ім'я принца Юлэ йому пасує.
— Та ні ж.
Цяо Нин хибно зрозумів справжній сенс імені, і Сюй Чжи заперечливо замахав руками.
— Його назвали Юлэ тому, що ми знайшли його в парку розваг.
Ши І, який досі мовчки стояв осторонь, раптом подав голос, а домовивши, підняв брей на Сюй Чжи:
— Саме так, правда ж?
— Саме так!
Сюй Чжи поспішно кивнув, і обоє, зустрівшись поглядами, розуміюче усміхнулися.
— Е-е, гаразд.
Ні хвилини не очікуючи, що вгадав неправильно, Цяо Нин лише знизав плечима і більше не став висловлювати думки щодо клички собаки.
Завершивши оформлення, Цяо Нин закрив медичну картку і, згідно з попередньою домовленістю, почав підраховувати суму:
— Три уколи від застуди плюс вартість витратних матеріалів, зі знижкою двадцять відсотків виходить 160 юанів. Як будете платити?
— Аліпей.
Ши І заговорив раніше, ніж Сюй Чжи встиг відкрити рота, і показав Цяо Нину екран зі створеним QR-кодом для оплати.
— Не можна так!
Сюй Чжи відсунув руку Ши І і суворо сказав:
— Це була моя ідея врятувати його, я не можу дозволити тобі платити.
— Ми й досі будемо це обговорювати?
Ши І відчув певну розгубленість. Він не розумів, чому Сюй Чжи намагається провести між ними таку чітку межу, змушуючи робити проблему навіть із таких дрібних грошей і не дозволяючи йому приймати це з легким серцем.
— Але ж... — Сюй Чжи хотів був щось додати, та помітивши на обличчі Ши І вираз образи, одразу ж занепокоївся і змінив тон: — Гаразд, більше сперечатися не буду, плати ти.
— Оплачено, — сказав Ши І.
Цяо Нин віддав квитанцію Ши І, а потім перевів погляд на Сюй Чжи і запропонував:
— Студенте Сюй, давай додамо один одного у Вічат, я завтра напишу тобі, коли можна буде прийти за цуценям.
Сюй Чжи, звісно ж, погодився. Він відсканував QR-код Цяо Нина, і лише коли збирався ввести примітку до контакту, раптом згадав, що здається так і не представився йому, тому здивовано запитав:
— Ой? А звідки ти знаєш, що я на прізвище Сюй?
— Я бачив твою гру за університетську футбольну збірну, тож упізнав тебе щойно ти переступив поріг. Можна сказати, я твоє приховане надбання фаната? Я бачив більшість твоїх матчів.
Цяо Нин додав Сюй Чжи до друзів, і на його обличчі з'явилася усмішка людини, чиє бажання щойно здійснилося — він і справді скидався на відданого шанувальника.
— Та які в мене фанати... Ти перебільшуєш.
Цяо Нин дивився його ігри? Сюй Чжи був приємно здивований, адже він уперше в житті зустрів людину, яка назвала себе його фанатом.
Він відчув, що Цяо Нин подобається йому дедалі більше, і невимушено запропонував:
— Тоді за нагоди зможемо разом пограти у футбол, я тебел кликатиму.
— Звісно, домовилися! — Цяо Нин лише про це й мріяв, тому одразу ж погодився.
Ши І стояв осторонь і мовчки спостерігав за тим, як Сюй Чжи та Цяо Нин обмінюються контактами у Вічаті, не вимовивши з цього приводу жодного слова, проте виходячи з клініки, він навмисно відстарився від Сюй Чжи на кілька кроків.
Перед самим виходом він обернувся і подивився на Цяо Нина. Їхні погляди зустрілися, і гострий погляд Ши І, здавалося, наскрізь пронизав Цяо Нина.
Хоча Цяо Нин нічого не зрозумів, інстинктивно він відчув від Ши І неприховану ворожість.
Чого це він так дивиться? — Цяо Нин незадоволено скривився. Невже він зробив щось таке, що зачепило цього хлопця за живе?
Ши І ж безцеремонно оглянув Цяо Нина з ніг до голови.
А насамкінець обдарував його попереджувальним поглядом.
Коли Ши І знову повернувся до Сюй Чжи, на його обличчі не було й сліду колишнього напруження — у його очах панував спокій, а на обличчі сяяла та сама м'яка й лагідна усмішка, до якої Сюй Чжи так звик.
Здавалося, він завжди був абсолютно нешкідливою людиною.
У ресторані гарячого потку неподалік від ветеринарної клініки двоє голодних юнаків їли свою запізнілу вечерю.
М'ясні продукти у гарячому котлі готувалися швидко, і Ши І паличками поклав шматочок жирної баранини в піалу Сюй Чжи. Сам же Сюй Чжи від самого початку сидів із телефоном у руках і щось друкував, тож навіть після того, як страви подали, він майже нічого не їв.
— Над чим це ти так зайнятий?
Сюй Чжи квапливо проковтнув шматок баранини, яким його нагодував Ши І, і невиразно відповів:
— Пишу в чат з прилаштування тварин, запитую, чи немає охочих забрати Юлэ.
Він також скинув у групу свіжі фотографії, зроблені в клініці, сподіваючись збільшити шанси на успішне прилаштування.
— Хто ж захоче брати безпородне дворняжя? — в очах Ши І промайнув сумнів.
— Можливо, охочих і не буде, але Юлэ такий симпатичний, мабуть, знайдеться хороший господар? — з надією в голосі відповів Сюй Чжи.
Він показав Ши І кілька знімків, які зробив для цуценя: сіре маля лежало на боці на оглядовому столі, напівприкривши очі й опустивши вуха, виглядаючи досить втомленим.
На фото було звичайнісіньке хворе цуценя.
Але фокус уваги Ши І був зовсім в іншому.
— Симпатичне? — перепитав він.
— Воно ж і близько не симпатичне! Мало того, що шерсть брудно-сірого кольору, так ще й навколо обох очей шерсть чомусь чорна, наче його побили інші собаки і в нього тепер синці під очима. Швидше схоже на якесь невезіння.
Зіткнувшись із настільки в'їдливою та різкою оцінкою Ши І, Сюй Чжи відчув себе дещо незручно.
Він сховав телефон і невпевнено промовив:
— Ти занадто вимогливий до нього, для дворняжки воно виглядає дуже непогано.
Втім, сам Сюй Чжи говорив це без особливої впевненості. На всіляких тваринок він дивився крізь призму власних симпатій, тому для нього вони завжди здавалися милими, чого не можна було сказати про інших людей у групах з прилаштування.
Фотографії та інформація про Юлэ вже були перенадіслані в кілька чатів, але досі жодна людина не виявила інтересу, що яскраво свідчило про не надто оптимістичну ситуацію.
— Ех, якщо зовсім нічого не вийде, доведеться звернутися до центру порятунку бездомних тварин. Взагалі-то я хотів знайти йому стабільніші умови, але проти природи не попреш.
Сюй Чжи опублікував повідомлення у всіх чатах щодо порятунку та прилаштування тварин, і тепер йому залишалося лише чекати. Він поклав телефон на стіл, відчуваючи повну безвихідь.
Вислухавши його, Ши І лише коротко відповів:
— Мм.
Він знову поклав до піали Сюй Чжи чимало їжі й додав:
— Перестань хвилюватися, їж давай.
— Добре, зараз буду.
Телефон, що щойно лежав спокійно на столі, раптом засвітився — надійшло сповіщення з Вічата.
http://bllate.org/book/39637/5022628
Сказали спасибо 0 читателей